Для дотримання певного балансу в питанні жадібності та марнославства з "квартирних питань", яке, що загальновідомо, псує людину, додам дві історії про "індивідуальне житлове будівництво" в окупованому Криму.
Ну щоб писати не лише про "людашники" потужного кримсько-київсько-пітерського бізнесу, зведені на костях тисяч українських дітей.
Перша брудна історія "вариться" у соціальних мережах півострову вже декілька тижнів. Вона пов'язана із будівництвом Марією Волконською, ключовим обличчям російської пропаганди, басейну у власному котеджі в Сімферополі.
Головна редакторка "Кримської газети" що не вилазить із всіляких заходів з "викриття українського нацизму" та живе у красномовному Кар'єрному провулці, звісно не переймалася питанням якихось там сусідів, для яких експерименти із котлованом у скелі для глибинного пірнання пані Марії вилилися у руйнацію власних будівель.
Примітно що цілком обґрунтований протест сімферопольців окремі ключові кримські колаборанти не зам'яли, а навпаки висвічують, із цинічними коментарями "це тобі не про Україну писати". Бо, здається, пані Марія, крім рутинного виконання "державного замовлення" у своїй нетленці також трохи "вишивала джинсу" у цьому виданні на суто комерційні кошти у міжклановій боротьбі. Звісно із тим самим рівнем чорноротості, як і про "українських радикалів", просто щоб руку не збивати. Ну й просто інакше там не виходить мабуть. Ну а сімферопольскі бандити, герої опусів пані Марії. це ж не українські міністри, вони люді прості та звикли "конкретно питати за базар". Ось такі цікаві "утиски преси", із очевидним наступним розвитком подій, наразі спостерігаємо.
Та від фундаментальних проблем гігієни ротової порожнини пані Марії можна перенестися до не менш гострих проблем гіпоталамусу та гіпокампу головного мозку пана Михайла Харченка, генерального директору держпідприємства "Антонов".
Бо цей добродій декілька років послідовно забував вказати у деклараціях свій готель "Villa Rosa" у Коктебелі, якій наявний не лише в українських реєстрах, але й у окупаційних. Де вказане, що нібито пан Харченко перереєстрував готель як нерухомість "за російським законодавством" у листопаді 2020 року. Але звісно користуватися результатами роботи підприємства ніхто не забував.
Нагадаю, що згідно "путинських указів" володіти земельними ділянками у "прикордонній зоні", до якої окупанти віднесли й Коктебель, "іноземним громадянам" тобто людям без "російського паспорту" у 2020 році вже було "заборонене". Тому питання кольору паспорту бенефіціара "Villa Rosa", у вимірі справжніх життєвих цінностей керманича ключового підприємства вітчизняної оборонної авіаіндустрії тут навіть не виникає.
Примітно що пан Харченко, коли журналісти "Схем" прийшли обговорити з ним ці актуальні питання розладів його пам'яти, просто попросив їх залишити кабінет. Ну хоча б флешку з камери у них не витягували і то добре.
Але тут для повноти картини можна було б порадити пану Харченку, для спростування усіляких наклепів "американських посіпак з Радіо Свобода", надати інтерв'ю згаданій вище пані Волконській, де аргументувати власну позицію щодо готелів у класичному дусі "мене там немає".
Бо спільні "квартирні проблеми" об'єднують, а читачам та глядачам цього гендерно збалансованого інтерв'ю було б цікаво розрізняти усі наявні там оцінки коричневого щодо Михайла та Марії.
Принагідно нагадаю, що до скасування закону про "вільну економічну зону в Криму" залишається дві доби.




=====
Алі Татар-заде
Іван Толстой, онук А.Толстого:
— «Я тоже был под воздействием этого мема, этой легенды о том, что "Буратино" – это просто переписанный "Пиноккио". Ну, давайте положим две этих книги рядом. Да, конечно, схема та же. Но дальше Буратино наполняется, как из брандспойта. Бьет в нем русская линия, бьет в нем русский характер. Пиноккио никакого сходства не имеет с тем мальчиком Буратино, который выведен на этих страницах. Буратино – шалун, он непосредственный мальчик. У него нет переживаний, которые есть у Пиноккио. У Буратино нет совести, нет чувства стыда.»