Владимир Фесенко
Дивлюсь, що в соціальних мережах і телеграм-каналах почалась дискусія про Віталія Кличка, щодо його підтримки екс-президента Петра Порошенка. Я не бачу, чому тут дивуватись. По-перше, вони давні партнери. Віталій на відомій зустрічі у Відні (в гостях у Фірташа) навесні 2014 р. поступився Петру Олексійовичу у претензіях на пост Президента України. Потім певний час очолював партію «Блок Петра Порошенка – «Солідарність». По-друге, зараз обох об’єднує протистояння із Зеленським. Так що все закономірно і логічно.
А от де є предмет для дискусії – це заклик про об’єднання і консолідацію в нинішній ситуації загострення стосунків з Росією, і про доцільність кримінальній справи «про державну зраду Порошенка».
Заклик про об’єднання і консолідацію, щоб разом протистояти Путіну, в принципі є правильним. Я сам до цього закликаю в своїх публікаціях. Але що я бачу: ті, хто закликає до консолідації, самі не припиняють політичну війну проти свого головного опонента. Якась одностороння гра виходить. Якщо припиняти політичну війну, то обом сторонам одночасно. Інакше не вийде. На жаль, я не бачу реальної готовності до цього з обох сторін. Проте я впевнений, якщо ворог піде на нас війною, то проти нього виступлять всі політичні сили, які мають проукраїнські і проєвропейські позиції. І тоді доведеться забути (хоча б на час) про всі внутрішньополітичні чвари.
Щодо справи «про державну зраду Порошенка». Після появи плівок Медведчука цю справу неминуче доведеться розслідувати. Зокрема і тому, що інакше адвокати Порошенка будуть звинувачувати Володимира Зеленського в злочинній бездіяльності, що власне вже і відбувається. І справа навіть не в Порошенко. Після всього того, що ми почули на плівках Медведчука, все це треба ретельно розслідувати. Інакше це ганьба для держави.
Але цю справу треба розслідувати в першу чергу тому, що вона має принципово політичне і моральне значення, незалежно від персоналій і посад. Ця справа про «червоні лінії»: які стосунки з так званими ДНР і ЛНР є припустимими, а які – категорично ні! До речі, давно треба розібратись і з політико-правовою межею, які відрізняє сумнівні політичні рішення від реальної державної зради. А то ми вкрай девальвували це поняття – «зрада», використовуючи його де не попадя. Також треба з’ясувати, де йдеться про кримінальну відповідальність, а де про моральне і політичне значення того, що відбулося.
І тому обов’язково потрібно провести виважене і політично неупереджене розслідування тієї оборудки з купівлею вугілля в ОРДЛО наприкінці 2014 р., під час загострення боїв на Донбасі, і в розпал штурму Донецького аеропорту, коли гинули українські кіборги. Політико-правова і моральна драма цієї ситуації є очевидною, і з нею треба нарешті розібратись. І це буде величезний і вкрай складний виклик для нашої правоохоронної і судової системи.
=====
Петро Олещук
До речі, у нас знову ті самі люди дістали аргумент "а то Путін нападе", але якось досить епізодично.
Ну, тобто, коли ти за будь-якої нагоди кричиш, що треба виходити на майдани та валити кляту владу, то тоді "Путін не нападе".
А от коли хтось думає торкнутися когось із "своїх", то тут, виявляється, треба об'єднуватися проти зовнішньої загрози.
Логіка, звісно, цікава. Її можна назвати "раптовий Путін". Ну себто тоді, коли потрібно, "Путіна немає". Наприклад, коли треба розкручувати пропагандистську кампанію по внесенню роздраю у суспільство в інтересах одного Поважного Бізнесмена, якого чомусь вирішили назвати олігархом.
А потім трапляється диво - і "Путін знову біля воріт". І треба всім об'єднуватися, бо так не можна.
До речі, коли завтра ці ж люди будуть закликати до протестів, то Путін знов "зникне", бо про нього ніхто згадувати не буде.
От так він працює - "раптовий Путін".




===
Сергій Ткачук
В Пєдаліка такий стиль, що схоже на те, ніби сам пише, лише орфографію хтось править 🙂
---
Петро Олещук
Сергій Ткачук там була складна проблема. Як сказати так, щоб нічого не сказати, і як підтримати всіх і нікого не образити
---
Сергій Ткачук
Петро Олещук поймут нє только лішь всє (с)