Alexandr Kochetkov
До російської делегації у Стамбулі увійшли якісь ноунейми, заклепки з путінської машині війни. А от очолює делегацію навпаки специфічно відомий «зайвохромосомний» В. Медінський. Якого у росії публічно вважають ідіотом, здатним конкурувати у цьому сенсі з медведєвим. Його призначення — це намагання Кремля підкреслити, що там вважають українську ситуацію так само критичною, як і у 2022 році.
Саме тому — знов Медінський. Саме тому — знов вимоги прихованої капітуляції України, які були б зрозумілими, якби російська армія захопила Київ, і переговори відбувалися на Банковій. Але ж це зовсім не так. А недоімперія ще й намагається посилити свою позицію, бо у 2022 році не було вимоги визнати Крим російськім юридично, а 4 області російськими фактично. І не було вимоги провести в України вибори, причому, таким чином, щоб в них могли брати успішну участь відкрито проросійські сили.
А зараз таки вимоги є. Менш з тим, певні результати на цих переговорах можливі.
Справа у тому, що путіну дуже потрібна особиста зустріч з Д. Трампом. Зараз путін опинився на розтяжці між США і Китаєм, і йому треба обирати. Путін хоче бути з США — з ними йому більш комфортно, та й пропозиції більш цікаві. В першу чергу, спільно примусити ЄС повернутися до закупівлі російських енергоносіїв — тепер вже за участі США, але це все одно буде значно вигідніше, ніж продавати їх Китаю. Ну, і знаття американських санкцій — те ж вагомий фактор.
Тому на стамбульських переговорах у фінальному комюніке можуть зазначати, що сторони прагнуть до 30-денного припинення вогню і домовились далі працювати над реалізацією такого припинення та контролем його виконання. Цього для зустрічі «Трамп-путін» може вистачити.
Ще можливі домовленості щодо обміну військовополоненими. Навряд чи всіх на всіх, але будь-який обмін треба тільки вітати.
Таким чином, трохи почекаємо, і у черговий раз можна буде констатувати, що головним результатом україно-російських переговорів став той факт, що вони відбулися.