![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
— Вінницький “жовтневий переворот”: за тиждень до Петроградського.
— З’являється на сцені Євгенія Бош - з оплесками шанувальників.
____________________________
У радянській збірці мемуарів “Революция на Украине: Мемуарьі бельіх”” ми читаємо дивний абзац (у дужках мною проставлено дати за новим стилем).
(1917) 18 — 22 октября (31 жовтня — 4 листопада). Бои между юнкерами и войсками Ревкома в Виннице, закончившиеся отступлением советских войск (через несколько дней Винница была занята частями революционного 2-го гвардейского корпуса).
Що це за “радянські війська”, у провінційній Вінниці, які передували появі радянської влади як такій, при чому усього на кілька днів?
Довгий час я вважав це анахронизмом, хибодруком, редакційною недбалістю - тим більш, що у самих “Мемуарах Білих” про це ані пари з вуст.
Ще більше було моє здивування, коли з поодиноких джерел я зустрічав згадки про події у Вінниці буквально напередодні Жовтневого (Листопадового) перевороту, і в якості головної рушійної особи там фигурувала Євгенія Бош.
Та сама Євгенія Богданівна Бош, вона ж Ойгнія Готлібівна Майш-Круссер, що стала злим генієм України в останні дні 1917 року.
На моє щастя, не так давно в руки потрапила наукова книжка, яка дає вичерпні відповіді на ці питання.
Вінниця у 1917 році : Революція у провінційному місті / О. В. Логінов, Л.І. Семенко. — Вид. 2-ге, виправ. — Вінниця : ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. — 272 с.
Спираючись на неї, я викладатиму події в Вінниці що сталися напередодні і паралельно з Жовтневим переворотом в Петрограді.
____________________________
Восени у Вінниці вже на всю катушку діяла ВР РСД - тобто, Вінницька Рада робітничих і солдатських депутатів.
Повідомляється, що у жовтні революційних солдат Вінниці навідала “есерівська богородиця”, “соціалістична мадонна” - це все тогочасні титули Марусі Спірідоновой.
28 (15) жовтня, в умовах очікування кардинальних змін на верхівці влади, виконком ВРРСД виніс резолюцію:
«Вінницька рада робітничих, солдатських і селянських депутатів визнає необхідним скликання на [2 листопала] (20 жовтня) Загальноросійського з’їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, який має вирішити питання про владу.
Лише перехід влади в руки Рад р., с. і сел.деп., шляхом скликання з’їзду Рад, може забезпечити Установчі збори в інтересах революційних трудящих мас».
У протокол зборів потрапили і репліки учасників засідання:
«Солдати довго терпіти не будуть, а лише до перших морозів будуть на своїх місцях» (Яковлєв),
«Якщо хтось стверджував у квітневі та травневі дні, що Установчі збори потрібні, то той бреше» (Гішвалінер)
Безпосереднім поштовхом до виступу стало те, що [3 листопада] (21 жовтня) 15-й запасний полк одержав наказ командування Південно-Західного фронту в триденний термін сформувати маршові роти і виступити на передові позиції фронту.
Обговоривши його у ротних та полковому комітетах, вояки відмовились підкорятись.
Змусити їх виконувати наказ не було кому.
Ввечері того ж дня в Народному домі відбувся численний солдатський мітинг.
Головним доповідачем був Зубрилін, який перед виступом зірвав з себе погони і кинув їх під ноги, що, за свідченнями очевидців, справило на всіх велике враження.
Свій виступ він розпочав словами:
«Я не меншовик, я не більшовик, я партія життя».
Поручик закликав солдат бути твердими в ігноруванні наказів командування, а у випадку застосування до них сили відповісти зброєю.
Подібні заклики пролунали і з вуст представників полкового солдатського комітету — Соловйова та Коваленка.
Мітинг завершила Євгенія Бош, яка заявила, що «більшовики повинні вступити в рішучий бій не на життя, а на смерть з заможними класами», але запропонувала солдатам утриматись від форсування подій, чекаючи рішень II з’їзду Рад.
«Виступ ми тоді вважали передчасним, непідготовленим, — згадує учасник подій, Олексій Снегов. — Ми розуміли, що повстання в одній Вінниці, не прив’язане до дій інших міст країни та столиці, лише призведе до зайвих жертв.
Але настрій багатотисячних солдатських озброєних мас був настільки напружений, що не легко було ними оволодіти».
«Час бою був близьким, але ще не настав», — визнавав інший учасник виступу, Красноленський.
Спробою виконкому ВРРСД утримати під контролем солдатський рух стала його відозва від [4 листопада] (22 жовтня), у який заявлялось, що «жодних окремих виступів, жодних самочинних демонстрацій, якщо вони не виходять від Рад не повинно бути».
[5 листопада] (23 жовтня) під час ранкового засідання ВРРСД під вікнами Народного дому з’явились полкові колони 15-го полку з червоними прапорами і гаслами «Вся влада Радам!».
Потім натовп рушив до центру міста, на багатолюдний мітинг, де виступали керівники більшовицьких і есерівських організацій, а також кілька солдатів.
Промовляючи з балкону готелю «Савой», І. Зубрилін ще раз оголосив про намір полку залишатись у місті, перейшовши у повне підпорядкування Ради, що і було внесено до резолюції мітингу.
Після демонстрації полк у стройовому порядку та під спів «Інтернаціоналу» пішов до Кримських казарм.
На його шляху перелякані торговці закривали двері та опускали жалюзі вікон.
Доспівавши пролетарський гімн, солдати перейшли до більш зрозумілих та милих серцю пісень:
Ах, зачем ты меня целовала,
Жар безумный в груди затая.
Ненаглядным меня называла
И клялась: я — твоя, я — твоя, я — твоя!
Цього ж дня про підтримку 15-го запасного полку оголосили солдати кулеметної команди, ремонтники ЕПК та розташований на території горілчаного заводу 35-й автоброньовий взвод, на панцерниках якого повстанці намалювали великі червоні кола.
Примара дисципліни, яка зберігалася до цього часу, повністю зникла.
Офіцери, які ще залишились на своїх місцях, були або повністю відсторонені від командування, або ж беззаперечно визнали верховенство повстанців.
Нейтралітет зберегли вояки В’ятської дружини та 1-ї Української роти 15-го полку.
Подільська губернська рада, як і всі українські організації та установи, також залишилась поза подіями.
29-й та 40-й Донські козачі полки вплинути на заколотників не могли, оскільки були повністю зайняті придушенням селянських виступів в губернії.
Після демонстрації, о 15:00 відбулося спільне засідання виконавчого комітету Вінницької Ради, більшовицького міському та представників ескадри, на якому було вирішено скликати надзвичайну закриту нараду, для обрання ревкому.
Незабаром таке засідання відбулося в одній із кабінок приміщення Ради.
Головним доповідачем була Є. Бош, сутність виступу якої звелась до «відкритого заклику до повстання».
Проте, обговоривши «поточний момент», зупинились на компромісному варіанті, який втілився в такій резолюції:
1) виступ стримувати до відкриття II Всеросійського з’їзду Рад, а зараз обрати ревком, склад якого затвердити через виконком та раду. Без санкції ревкому не виконувати жодного рішення та наказу ні військової, ні цивільної (включаючи виконком ВРРСД) влади;
2) не допустити, щоб 15-й полк відправили на фронт, посилаючись на те, що треба з’ясувати причини, які спонукали полк відмовитись виконувати наказ;
3) посилити варту біля складів зброї і не видавати її без санкції ревкому;
4) поставити на вокзалі секретні патрулі;
5) організувати повітряну розвідку навколо Вінниці. Резолюцію ухвалили одноголосно.
Комітетам військових частин було запропоновано призначити при виконкомі представників «для недопущення самочинних дій».
Надвечір керівники більшовиків та лівих есерів виїхали до військових частин, де почали закликати до повстання, що знайшло у солдатських серцях найпалкіший відгук.
Євгенію Бош, яка виступала у казармах кулеметників, під звуки оркестру на руках несли до автомобіля.
____________________________
Як розвиватимуться події далі, ми розглянемо в “наступних випусках”.
Зауважимо, що Вінницький виступ хронологічно передував Петроградському усього на кілька днів, і навіть, принаймні верхівка учасників повстання вже знала, що той переворот неминучий.
Бути може, в місті Вінниця про цей виступ добре знають ще зі шкільної лави.
Але в усерадянському маштабі ця подія була не дуже популярна, насамперед, через наголос на дати.
Адже тоді б виходило, що українці і тут зробили перший крок, випередивши “Аврору” на неповний тиждень.
— Вінницький “жовтневий переворот”: за тиждень до Петроградського.
— З’являється на сцені Євгенія Бош - з оплесками шанувальників.
____________________________
У радянській збірці мемуарів “Революция на Украине: Мемуарьі бельіх”” ми читаємо дивний абзац (у дужках мною проставлено дати за новим стилем).
(1917) 18 — 22 октября (31 жовтня — 4 листопада). Бои между юнкерами и войсками Ревкома в Виннице, закончившиеся отступлением советских войск (через несколько дней Винница была занята частями революционного 2-го гвардейского корпуса).
Що це за “радянські війська”, у провінційній Вінниці, які передували появі радянської влади як такій, при чому усього на кілька днів?
Довгий час я вважав це анахронизмом, хибодруком, редакційною недбалістю - тим більш, що у самих “Мемуарах Білих” про це ані пари з вуст.
Ще більше було моє здивування, коли з поодиноких джерел я зустрічав згадки про події у Вінниці буквально напередодні Жовтневого (Листопадового) перевороту, і в якості головної рушійної особи там фигурувала Євгенія Бош.
Та сама Євгенія Богданівна Бош, вона ж Ойгнія Готлібівна Майш-Круссер, що стала злим генієм України в останні дні 1917 року.
На моє щастя, не так давно в руки потрапила наукова книжка, яка дає вичерпні відповіді на ці питання.
Вінниця у 1917 році : Революція у провінційному місті / О. В. Логінов, Л.І. Семенко. — Вид. 2-ге, виправ. — Вінниця : ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. — 272 с.
Спираючись на неї, я викладатиму події в Вінниці що сталися напередодні і паралельно з Жовтневим переворотом в Петрограді.
____________________________
Восени у Вінниці вже на всю катушку діяла ВР РСД - тобто, Вінницька Рада робітничих і солдатських депутатів.
Повідомляється, що у жовтні революційних солдат Вінниці навідала “есерівська богородиця”, “соціалістична мадонна” - це все тогочасні титули Марусі Спірідоновой.
28 (15) жовтня, в умовах очікування кардинальних змін на верхівці влади, виконком ВРРСД виніс резолюцію:
«Вінницька рада робітничих, солдатських і селянських депутатів визнає необхідним скликання на [2 листопала] (20 жовтня) Загальноросійського з’їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, який має вирішити питання про владу.
Лише перехід влади в руки Рад р., с. і сел.деп., шляхом скликання з’їзду Рад, може забезпечити Установчі збори в інтересах революційних трудящих мас».
У протокол зборів потрапили і репліки учасників засідання:
«Солдати довго терпіти не будуть, а лише до перших морозів будуть на своїх місцях» (Яковлєв),
«Якщо хтось стверджував у квітневі та травневі дні, що Установчі збори потрібні, то той бреше» (Гішвалінер)
Безпосереднім поштовхом до виступу стало те, що [3 листопада] (21 жовтня) 15-й запасний полк одержав наказ командування Південно-Західного фронту в триденний термін сформувати маршові роти і виступити на передові позиції фронту.
Обговоривши його у ротних та полковому комітетах, вояки відмовились підкорятись.
Змусити їх виконувати наказ не було кому.
Ввечері того ж дня в Народному домі відбувся численний солдатський мітинг.
Головним доповідачем був Зубрилін, який перед виступом зірвав з себе погони і кинув їх під ноги, що, за свідченнями очевидців, справило на всіх велике враження.
Свій виступ він розпочав словами:
«Я не меншовик, я не більшовик, я партія життя».
Поручик закликав солдат бути твердими в ігноруванні наказів командування, а у випадку застосування до них сили відповісти зброєю.
Подібні заклики пролунали і з вуст представників полкового солдатського комітету — Соловйова та Коваленка.
Мітинг завершила Євгенія Бош, яка заявила, що «більшовики повинні вступити в рішучий бій не на життя, а на смерть з заможними класами», але запропонувала солдатам утриматись від форсування подій, чекаючи рішень II з’їзду Рад.
«Виступ ми тоді вважали передчасним, непідготовленим, — згадує учасник подій, Олексій Снегов. — Ми розуміли, що повстання в одній Вінниці, не прив’язане до дій інших міст країни та столиці, лише призведе до зайвих жертв.
Але настрій багатотисячних солдатських озброєних мас був настільки напружений, що не легко було ними оволодіти».
«Час бою був близьким, але ще не настав», — визнавав інший учасник виступу, Красноленський.
Спробою виконкому ВРРСД утримати під контролем солдатський рух стала його відозва від [4 листопада] (22 жовтня), у який заявлялось, що «жодних окремих виступів, жодних самочинних демонстрацій, якщо вони не виходять від Рад не повинно бути».
[5 листопада] (23 жовтня) під час ранкового засідання ВРРСД під вікнами Народного дому з’явились полкові колони 15-го полку з червоними прапорами і гаслами «Вся влада Радам!».
Потім натовп рушив до центру міста, на багатолюдний мітинг, де виступали керівники більшовицьких і есерівських організацій, а також кілька солдатів.
Промовляючи з балкону готелю «Савой», І. Зубрилін ще раз оголосив про намір полку залишатись у місті, перейшовши у повне підпорядкування Ради, що і було внесено до резолюції мітингу.
Після демонстрації полк у стройовому порядку та під спів «Інтернаціоналу» пішов до Кримських казарм.
На його шляху перелякані торговці закривали двері та опускали жалюзі вікон.
Доспівавши пролетарський гімн, солдати перейшли до більш зрозумілих та милих серцю пісень:
Ах, зачем ты меня целовала,
Жар безумный в груди затая.
Ненаглядным меня называла
И клялась: я — твоя, я — твоя, я — твоя!
Цього ж дня про підтримку 15-го запасного полку оголосили солдати кулеметної команди, ремонтники ЕПК та розташований на території горілчаного заводу 35-й автоброньовий взвод, на панцерниках якого повстанці намалювали великі червоні кола.
Примара дисципліни, яка зберігалася до цього часу, повністю зникла.
Офіцери, які ще залишились на своїх місцях, були або повністю відсторонені від командування, або ж беззаперечно визнали верховенство повстанців.
Нейтралітет зберегли вояки В’ятської дружини та 1-ї Української роти 15-го полку.
Подільська губернська рада, як і всі українські організації та установи, також залишилась поза подіями.
29-й та 40-й Донські козачі полки вплинути на заколотників не могли, оскільки були повністю зайняті придушенням селянських виступів в губернії.
Після демонстрації, о 15:00 відбулося спільне засідання виконавчого комітету Вінницької Ради, більшовицького міському та представників ескадри, на якому було вирішено скликати надзвичайну закриту нараду, для обрання ревкому.
Незабаром таке засідання відбулося в одній із кабінок приміщення Ради.
Головним доповідачем була Є. Бош, сутність виступу якої звелась до «відкритого заклику до повстання».
Проте, обговоривши «поточний момент», зупинились на компромісному варіанті, який втілився в такій резолюції:
1) виступ стримувати до відкриття II Всеросійського з’їзду Рад, а зараз обрати ревком, склад якого затвердити через виконком та раду. Без санкції ревкому не виконувати жодного рішення та наказу ні військової, ні цивільної (включаючи виконком ВРРСД) влади;
2) не допустити, щоб 15-й полк відправили на фронт, посилаючись на те, що треба з’ясувати причини, які спонукали полк відмовитись виконувати наказ;
3) посилити варту біля складів зброї і не видавати її без санкції ревкому;
4) поставити на вокзалі секретні патрулі;
5) організувати повітряну розвідку навколо Вінниці. Резолюцію ухвалили одноголосно.
Комітетам військових частин було запропоновано призначити при виконкомі представників «для недопущення самочинних дій».
Надвечір керівники більшовиків та лівих есерів виїхали до військових частин, де почали закликати до повстання, що знайшло у солдатських серцях найпалкіший відгук.
Євгенію Бош, яка виступала у казармах кулеметників, під звуки оркестру на руках несли до автомобіля.
____________________________
Як розвиватимуться події далі, ми розглянемо в “наступних випусках”.
Зауважимо, що Вінницький виступ хронологічно передував Петроградському усього на кілька днів, і навіть, принаймні верхівка учасників повстання вже знала, що той переворот неминучий.
Бути може, в місті Вінниця про цей виступ добре знають ще зі шкільної лави.
Але в усерадянському маштабі ця подія була не дуже популярна, насамперед, через наголос на дати.
Адже тоді б виходило, що українці і тут зробили перший крок, випередивши “Аврору” на неповний тиждень.