![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
побічним ефектом п’ятирічної війни проти України для Московії стало те, що геометрично зростає кількість росіянців, які розуміють українську мову. На слух, на текст - говорити ні, без розмовної практики це неможливо. Нагадує ефект від слухання “голосів” в радянщині, коли багато поневолі “німців” (тих що вивчали в школі німецьку) самотужки освоювали інгліш, бо англійську совіти не глушили. В нашу епоху глушилок нема, а невільне знання української сталося від заздрісної і болючої цікавості до України з боку агресорів. Це ніби не добре і не погано, наслідок українізації інформаційних потоків в самій Україні, яку їм хочеться вивчати як об’єкт. Але в майбутньому це може зіграти нам на руку. При переформатуванні простору колишньої РСФСР Україні слід буде застовбити собі - наряду з союзниками, які поспішать на місце ключових переможців - певні “зони інтересу” на землях противника. Це будуть регіони і людські маси, які так-сяк розуміють українську, а при зміні климату почнуть істово пригадувати свої різноманітні “українські корені”, “казацкоє прошлоє” або “що баба була з Винниці”. Можливо, що в момент кризової міграції Україна виставить на кордонах мовний ценз для біженців з Московії - мотивуючи це, що в неї нема ані бажання, ані можливостей перенавчати імігрантів, але готова прийняти зі вже готовими щелепами. Але головне, звичайно, це просування українських автономних районів по всій Московії, в дусі тої самої федералізації, та створення там лояльної до України компрадорської адміністрації.
побічним ефектом п’ятирічної війни проти України для Московії стало те, що геометрично зростає кількість росіянців, які розуміють українську мову. На слух, на текст - говорити ні, без розмовної практики це неможливо. Нагадує ефект від слухання “голосів” в радянщині, коли багато поневолі “німців” (тих що вивчали в школі німецьку) самотужки освоювали інгліш, бо англійську совіти не глушили. В нашу епоху глушилок нема, а невільне знання української сталося від заздрісної і болючої цікавості до України з боку агресорів. Це ніби не добре і не погано, наслідок українізації інформаційних потоків в самій Україні, яку їм хочеться вивчати як об’єкт. Але в майбутньому це може зіграти нам на руку. При переформатуванні простору колишньої РСФСР Україні слід буде застовбити собі - наряду з союзниками, які поспішать на місце ключових переможців - певні “зони інтересу” на землях противника. Це будуть регіони і людські маси, які так-сяк розуміють українську, а при зміні климату почнуть істово пригадувати свої різноманітні “українські корені”, “казацкоє прошлоє” або “що баба була з Винниці”. Можливо, що в момент кризової міграції Україна виставить на кордонах мовний ценз для біженців з Московії - мотивуючи це, що в неї нема ані бажання, ані можливостей перенавчати імігрантів, але готова прийняти зі вже готовими щелепами. Але головне, звичайно, це просування українських автономних районів по всій Московії, в дусі тої самої федералізації, та створення там лояльної до України компрадорської адміністрації.