
Алі Татар-заде
помиляюся я чи ні, але 22 роки тому слово "хайп" ще не існувало, щонайменше, в україно-руському слензі, може в англійській вже і було. Проте ця історія на мою думку є класичною анатомією хайпу. Прочитавши її (або пригадавши, якщо ви знали), зможете побачити себе під тим кутом, який учасники бійки зазвичай ігнорують.
Отже, ця історія носить назву "Битва при Бруклинському Музеї" і почалася вона з того, що мер Нюйорку Руді Джуліяні зайшов, як завжди, в мьюзік-хол на своє офіційне місце. Половина зали почала улюлюкати, інша половина зустріла його появу оплесками, а репортери тільки і встигали фіксувати скандал.
Справа в тому, що днем раніше Руді виступив з заявою про закриття скандальної "виставки сучасного мистецтва", яка відкрилася у Бруклінському Музеї (звідти й назва всієї історії).
Виставка нехитро так і називалася - "Сенсація".
Зокрема, один художник "побачив" Мадонну в оточенні літаючих навколо неї жіночих попок і піхв, вирізаних з порножурналів. Інший художник наклав на плече бога груду слонячого лайна. Третій виставив напоказ свою заморожену кров, яку збирав із себе, судячи за обсягами, не менше року.
Руді заявив, що не має права, звісно, втручатись у мистецтво, але як мер міста має право заборонити бюджетній установі - тому самому Бруклінському Музеєві - виставляти твори, що ображають віруючих.
Він наголосив, що художники можуть виставитись будь-де в Нюйорку, але щоб на це не йшли гроші бюджету, себто самих платників податків.
Ви звісно чудово уявляєте, що почалося далі.
Повилізали всі, хто міг, і кожен зі своєї неповторною думкою
Одні порівняли Руді з гітлером, сталіном, хрущовом, при чому одні згадували саме гітлера, а другі - саме хрущова, в залежності чи лівий ти чи правий.
Інші здійняли на сміх старомодні смаки Джуліяні.
Треті прочитали мораль про мистецтво понад мораллю, четверті - про мораль понад мистецтвом.
Чимало сміливо думаючих зауважили, що ці твори, власне, не є мистецтвом, хоча ним і прикриваються; не менш оригінальних думок було про глибокий зміст всієї виставки та кожной інсталяції.
В якості прикладу наведу, як одна мистецтвознавкиня пояснила, що слон в Індії - священна тварина і його лайно на божестві також священне, а вам, вузьколобим, зашореним ретроградам, цього не зрозуміти.
Історики пригадували, як тупі сучасники засуджували твори усіх від Леонардо і до Гойя, запитуючи, і де ж ті сучасники-хулителі, а от Леонардо і Гойя натомість знають всі.
Репортери плавали в сосуі скандалу, наче якісь анчоуси.
Кожна хвилина приносила жирний скандал і тягнула на гонорар.
Розслідувачи і політологи зауважили, що Руді апелює до консервативної аудиторії, а отже він не тільки планує переобратися, але й... і далі йшли самі сміливі прогнози.
Виставки в Бруклинському Музеї, якщо тільки вони не містять чого видатного, зазвичай розраховують на кількасот відвідувачів за весь свій сезон.
Однак у перший ж день виставки "Сенсація" її відвідали одразу 9 тисяч людей, і ще більше не змогли потрапити.
Не менший натовп був навколо музею, де праві клерикали вимагали покарати музейників за порушення якоїсь там Поправки - про заборону релігійних утисків.
Не було мабуть нікого, хто залишився байдужим.
Були багаточисельні спроби виступити "вашим і нашим", зоригінальнічати, побути "над схваткою", але імена тих, хто взагалі мовчав, історія не зберігла (як завжди).
Щож, а тепер фінал історії.
Всупереч усіляким правилам етикету, хоча й не писаного, - той музей виставив твори лише з одної колекції, одного конкретного колекціонера. Це був міліардер з Британії, який таким чином вирішив підняти ціну колекції до небес.
І він досяг свого: адже кожний тодішній допис, - і за, і проти, і над-схваткой, і супернезалежний та оригінальний - підвищував ціну кожного предмету колекції весь той час, поки йшла "Битва при Бруклінськом Музеї".
Я не знаю, чи навчились на тому самі американці, але хотів би щоби навчилися ви.