don_katalan

Diana Makarova
Одна моя френдеса нещодавно запостила орден "Уставшим от войны". Там зображено унилий, повислий, волохатий член. Бугага, як смішно, регоче аудиторія. Френдеса теж регоче, вона задоволена жартом.
Жарт як звичайний жарт нижче пояса. "І ухмилка тіпа "Ги" озаріла нєотягощьонноє інтєлєктом літсо"
Тобто, комусь подобається, комусь заходить.
ПИТАННЯ
Чому сьогодні саме ця френдеса обурюється унилим жартом нижче плінтуса хора Верьовки?

Одна моя френдеса колись сказала зневажливо "Ой, нє надо мнє про Катю Гандзюк! Та ещчьо била штучка. Ти єщо Ноздровскую вспомни, гиии..."
Коли я зауважила, що обидві вони померли, і померли страшними смертями - моя френдеса зневажливо махнула рукою: "Тєбє напомніть, сколько людєй в стране уміраєт страшнимі смєртямі?"
Тобто, цинізм, що аж зашкалював, тут розбавлявся ухмилкою тіпа "Ги"
ПИТАННЯ
Чому сьогодні саме ця френдеса обурюється одноклітинним рівнем жарту хора імені Верьовки?

Одні мої френди захоплено постили "Радіо тисячі Мазеп" та фотошопне зображення тоді ще чинного президента України в мундирі Аугусто Піночета "Стадіон так стадіон"
Ці френди якраз мали обличчя, обтяжені інтелектом. Бо стадіони Чілі та радіо Руанди рядовий інет-юзер не завжди і згадає.
Але обличчя, обтяжені інтелектом, прикрашала все та ж ухмилка типу "Ги"
ПИТАННЯ
Чому так аж до сліз ображені в найкращих почуттях ці юзери? Невже їх тонкі та ранимі душі так зненацька вразив той хор Верьовки?

... я хочу сказати, що мораль в суспільстві - вона або є, або її нема і чимдалі стає менше.
Я хочу сказати, що коли моральність є - вона штука тверда і непохитна, бо не залежить від подвійних стандартів та політичних вподобань.
І тут зі мною почнуть сперечатись і доводити мені, що нема нічого гнучкішого за моральність у цьому світі. Що її, портову шлюху Моральність, ставили в будь-які пози і хто завгодно. Що гвалтувати її як хотіли, а вона гнучко вигиналась і поверталась до гвалтівників потрібним боком...
... ні. Ви не зрозуміли. Ви говорите про Аморальність. Ця дівка гнучка й продажна. Моральність же чітко знає свої кордони.

Отже так.
Шукаю я людину. Шукаю вдень з ліхтарем, подібна давньогрецькому одному чудику. Шукаю я того хто:
- гнівно засудив перфоманс хору Верьовки
- гидливо скривився, почувши назву "Радіо тисячі Мазеп"
- гидливо вилаявся, побачивши фото президента в мундирі Аугусто Піночета "Стадіон так стадіон"
- гнівно засудив ролик, де грузовик збиває претендента на президентське крісло, ролик, випущений опонентом
- ніколи не дивився і не репостив записи 95 квартал
- і чудово розуміє, що фото з орденом волохатого унилого члена - це хоч і смішно, але на рівні типу "Ги"

Список можна продовжити. Але шукаю я людину, яка на всі пункти відповість - я, Я, Я!
Прийди ж до мене, о, людино. Я буду любити тебе як брата, а якщо ти жінка, то як сестру. Прийди і сядемо ми рядочком, і розіллємо чогось такого там по чаркам, піднімемо тост за нашу дорогоцінну Моральність, і скажемо:
- Бєзврємєнно, бєзврємєнно... Куди ж ти, куди... Ти туда, а ми тут, ми тут, а ти туда...

і вип'ємо не чокаючись.