Diana Makarova · Продовжимо
Jun. 18th, 2021 11:03 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanЯ знаю бригаду, де військові організували просто власну приймальну комісію. Привозять погані продукти? Нафіг. Не приймаємо.
Більш того. Привозять замість заявленого дорогого - те, що дешевше - нафіг. Нічого на нас наживатись.
Нормальні продукти, просто дешевші, ніж заявлені.
На-фіг.
Поважаю такий підхід.
Я знаю одну бригаду, де військові сіли й порахували, кілограми до кілограмів, гривня до гривні. Піймати поставщика хотіли.
Піймали.
Там були ігри з нето-бруто. Копієчка до копієчки, нічого собі такі суми набігали.
Бачили б ви, з якою гордовито-злорадною посмішкою я це слухала. Там була гордість за цих військових. І злорадство щодо злодіїв.
Я знала підрозділи, які влаштовували гвалт на весь сектор, коли їм сміли привезти гниле м'ясо.
Пишаюсь знайомством, пам'ятаєш, Євдокія Романчич ?
І я знаю інші приклади.
Присилають повідомлення - мовляв, на фронті теж не у всіх солодко. Он нам гниль привозять. І фото.
Кажу - беру фото, давайте, напишу.
Боже збав. Командири знають ці фото, побачать, покарають, та нащо нам цей скандал.
То що, краще їсти гнилоту?
Виходить, так.
Знаєте, ми з цим боремось вже восьмий рік. Зі злодіями і з невмінням армії боротись за себе.
Наша армія заточена на злодійство. За роки війни не відбулось жодної реформи, яка б унеможливлювала це явище. Не один і не десяток активістів, волонтерів, бідових військових зламали собі лоби об цю стіну.
Ну, а хтось і нажився.
Хто сказав - Бірюков?
Хто посмів?
Що ви, що ви, нічого ж не доведено. Як можна таке казати?
А реформи...
А що реформи. Вони робляться лише зверху.
І знизу.
Доки ми всі не навчимось за себе боротись - жодна реформа не допоможе.
Ми нещодавно гасали по фронту. Сім підрозділів за шість днів, скрізь їли від пуза. І це не були супчики на тушонці. Ні, це вже навіть трохи непристойно - супчик на тушонці. Повне меню. Смачно, якісно. І компот. Можна сік. Йогурт можна. Все одно прокисає.
І з цих підрозділів були лише два, де їжа була не просто несмачна - неїстівна була їжа. В одному погані кухарі, хлопці самі сказали - ну, хто вам доктор? Поставте інших, вирішіть питання столовки, як інші вирішили.
В другому - просто крадуть. Тупо крадуть.
- Тільки ж ви нікому не кажіть. І пост не пишіть. - попросили нас.
Ок, не питання. Не кажу, пост не пишу.
🙂
- Так це ж фронт... - кажуть нам. - Там інакше. А ви заїдьте на полігон.
На це у мене є ще один приклад. На Ширлан роками не звертали уваги. Доки військові не здійнялм бунт і пішки не пішли з Ширлану.
Тобто, все як завжди - ніхто не дасть нам ізбавлєнья, ні бог, ні цар, ні Бірюков.
Суспільство завжди ладне підтримати того, хто бореться. Але для цього треба хоча б почати боротись.
І ще. Навчити б ще суспільство не узагальнювати. Бо нам вже телефонують, питають, куди привозити продукти для фронта.
От що мені людям казати? 🙂
Фото з останнього рейсу. Підрозділи різні. На столах щось видане, щось куплене. Ну його, таке голодування. Три кілограми за рейс набрала.
-
Більш того. Привозять замість заявленого дорогого - те, що дешевше - нафіг. Нічого на нас наживатись.
Нормальні продукти, просто дешевші, ніж заявлені.
На-фіг.
Поважаю такий підхід.
Я знаю одну бригаду, де військові сіли й порахували, кілограми до кілограмів, гривня до гривні. Піймати поставщика хотіли.
Піймали.
Там були ігри з нето-бруто. Копієчка до копієчки, нічого собі такі суми набігали.
Бачили б ви, з якою гордовито-злорадною посмішкою я це слухала. Там була гордість за цих військових. І злорадство щодо злодіїв.
Я знала підрозділи, які влаштовували гвалт на весь сектор, коли їм сміли привезти гниле м'ясо.
Пишаюсь знайомством, пам'ятаєш, Євдокія Романчич ?
І я знаю інші приклади.
Присилають повідомлення - мовляв, на фронті теж не у всіх солодко. Он нам гниль привозять. І фото.
Кажу - беру фото, давайте, напишу.
Боже збав. Командири знають ці фото, побачать, покарають, та нащо нам цей скандал.
То що, краще їсти гнилоту?
Виходить, так.
Знаєте, ми з цим боремось вже восьмий рік. Зі злодіями і з невмінням армії боротись за себе.
Наша армія заточена на злодійство. За роки війни не відбулось жодної реформи, яка б унеможливлювала це явище. Не один і не десяток активістів, волонтерів, бідових військових зламали собі лоби об цю стіну.
Ну, а хтось і нажився.
Хто сказав - Бірюков?
Хто посмів?
Що ви, що ви, нічого ж не доведено. Як можна таке казати?
А реформи...
А що реформи. Вони робляться лише зверху.
І знизу.
Доки ми всі не навчимось за себе боротись - жодна реформа не допоможе.
Ми нещодавно гасали по фронту. Сім підрозділів за шість днів, скрізь їли від пуза. І це не були супчики на тушонці. Ні, це вже навіть трохи непристойно - супчик на тушонці. Повне меню. Смачно, якісно. І компот. Можна сік. Йогурт можна. Все одно прокисає.
І з цих підрозділів були лише два, де їжа була не просто несмачна - неїстівна була їжа. В одному погані кухарі, хлопці самі сказали - ну, хто вам доктор? Поставте інших, вирішіть питання столовки, як інші вирішили.
В другому - просто крадуть. Тупо крадуть.
- Тільки ж ви нікому не кажіть. І пост не пишіть. - попросили нас.
Ок, не питання. Не кажу, пост не пишу.
🙂
- Так це ж фронт... - кажуть нам. - Там інакше. А ви заїдьте на полігон.
На це у мене є ще один приклад. На Ширлан роками не звертали уваги. Доки військові не здійнялм бунт і пішки не пішли з Ширлану.
Тобто, все як завжди - ніхто не дасть нам ізбавлєнья, ні бог, ні цар, ні Бірюков.
Суспільство завжди ладне підтримати того, хто бореться. Але для цього треба хоча б почати боротись.
І ще. Навчити б ще суспільство не узагальнювати. Бо нам вже телефонують, питають, куди привозити продукти для фронта.
От що мені людям казати? 🙂
Фото з останнього рейсу. Підрозділи різні. На столах щось видане, щось куплене. Ну його, таке голодування. Три кілограми за рейс набрала.
-