don_katalan

Алі Татар-заде,
побачив по окупанцькому тв анонс старого фільма-багатосерійника "Ломоносов". Думав вже вмикнути, предатись ностальгії.
Поки варив каву, передумав!
Прокрутив в голові все, що я дізнався після того як побачив те кіно (а бачив я його маленьким, о, як мені тоді сподобалося! подумки я хотів "як він", піти в університет пішки, вивчити всі науки, займатись мистецтвами - ну як можна встояти, це ж воплощіння Леонардо да Вінчі, не менше!)
Прокрутив не так про Ломоносова, як про Росію, як вона показана в тому кіно.
І зрозумів, що таку суцільну брехню я дивитись не буду.
Що ж я збагнув, що пригадав?
Маленьким я чув цей міф: простий крестянин пішки дійшов до універу, подолав те, подолав се.
В контраст я уявляв, скільки "простих міхайлов" полінилися, не вистачило духу, забракло наснаги і драйву, - скільки їх залишилось вдома на печі.
А потім я почав щось розуміти.
І про ті часи.
І про подальші.
Михайла не був кріпосним.
Тому він міг взяти і пійти, та що там до Москви - хоч до гораду-Паріжу.
А от кріпосні не могли.
Не тому що їм забракло духу.
Батьків Міхайли не депортували і не замордували, не раскулачили, не посадили і не вигнали.
У нього був дім - щось не так, повернувся б до Поморії та став би там великим газдою.
Йому дуже повезло.
Але дивитися про везунчика - це не те, що дивитися про людину зі сталевою волею.
Це - головне.
У кіно ще багато брехні і штампів.
А як співчутливо виправдовують його, коли той написав панегірика Єкатерині ІІ - о, в тому виправданні відбита вся русская інтелігентськая душа. Не Міхайлова, а режисерова, сценаристова, всіх хто був причетний.
Навіть сьогодні отак виправдовуються і московити, і колаборанти "поневоле".
Я, мовляв, заради великих діл!
Я ж не для себе!
У мене академія, у мене то да сьо.
Та все ти для себе. Просто прикрив срам благородним ділом, так це ще гірше ніж просто ходити голим.