Леонід Косаківський
Ось що б було зараз, якби ми свого часу не проклали Новий проїзд, де зараз вулиця Павла Скоропадського?
Навіть у 1995 році, коли трафік був значно меншим у порівнянні з сьогоднішнім, і екологічна ситуація була кращою, ми дійшли принципового висновку, що припиняти транзитний рух транспорту через Бессарабський проїзд, що пропонувалося деякими проєктами в межах цього кварталу, неможливо, бо це призведе до транспортного колапсу.
Ба більше, за моєю пропозицією виконавчий комітет Київради 20 лютого 1995 року прийняв рішення № 50 про будівництво проїзду між вулицею Червоноармійською та вулицею Басейною, що надалі отримав назву вулиця Новий проїзд (потім її назвали іменем Павла Скоропадського). Роботи були виконані в рекордно короткі терміни — по ній відкрився рух, що суттєво покращило траспортну ситуацію в районі Бессарабки.
Щоб зараз влада, цікаво б робила, коли б її не було?
Планування й організація руху транспорту — це не заміна дорожніх знаків, нанесення іншої розмітки та забивання обмежувальних стовпчиків, до чого зараз у більшості все і зводиться.
І з перекриттям Бессарабського кварталу те саме. Це було не достатньо підготовлене і не прораховане заздалегідь рішення. Більше популістське на цей момент. Я за пішохідні зони, але — де, як, наслідки, — ніхто не скасовував необхідності такої оцінки. У цьому випадку підійшли дещо легковажно, що не поліпшить екологічну і транспорту ситуацію в цьому районі, а лише її загострить.
Бо справа тут набагато серйозніша. Вона «з бородою». Козьма Прутков закликав: «зри в корень».
Ключове питання тут — транспортна розв’язка в районі Бессарабської площі. Цим міська влада займалася ще з 1970-х років. Проводився конкурс, але з огляду на те, що складнішої автомобільної розв’язки транспортного руху у практиці тих, хто брав у ньому участь (а це були й українські фахівці та інститути, і з інших республік колишнього СРСР, не було, ніхто не зміг запропонувати те, що в реальності дозволили б розв'язати цю проблему.
Потім вже на початку 90-х Макулан брав зобов’язання побудувати транспортну розв’язку з Червоноармійської з виходом на Лесі Українки. Але не виконав його, що стало однією з причин поряд з іншими не погодження його жахливого монстроподібного проєкту, що призвів би до урбаністичної катастрофи в центрі міста.
Ми 26 років тому, не дозволивши заблокувати Бессарабський проїзд, і пробивши Новий проїзд, поставили пріоритетне завдання повернутися до теми транспортної розв’язки на Бессарабці та інтенсифікувати проєктні роботи. Але виконавча влада в 1996 році змінилася й втратила до цього інтерес.
Якщо вже залізли під землю у 2000-х, то треба було не Метроград там влаштовувати, а тунель з виходом біля площі Толстого, чи, принаймні, паркінг на додаток, щоб прибрати авто, що зараз заполонили зверху там весь простір.
Тож, як казав Райкін, дивитись треба ширше, вникати глибше 🙂.