Потужна бавовна ©
Jun. 14th, 2022 11:06 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanOleksiy Nesterenko
В Клінцах Брянскої області росії снаряд прилетів на військову базу. Пишуть, шо адной жєнщінє атарвало ногу. Купа відео як над містом кружляють немов круки російські військові гвинтокрили. Ніхто нічого не пояснює, навіть жителі старанно уникають в коментарях шо і до чого.
Якщо припустити, що це був снаряд, то відстань від Клінцов до кордону з Україною більше 50 км. Якби це був український снаряд, то теоретично "українська" гармата мала б стріляти вже з російської території.
Може просто на російській військовій базі хтось не хоче на війну?..
=====
Вадим Хомаха
Щось реальних мап сьогодні майже немає.
Під Харковом тривожно. І весь кордон на Сумщині та Чернигівщині під обстрілами.
Нема інформації - нема розуміння бойової ситуації. На жаль.
У Сєвєродонецьку реальний пздріз. Та й на Богородичне біля Святогірська шалені атаки.
Війна триває... І кінця їй не буде поки.
Чому? тому що наразі у хуйла грошей, як дурня фантиків. Європа заплатила з початку другого етапу війни тільки за енергоносії понад 90 ярдів доларів. Плюс, все інше – метал, кольоровий метал, деревина.
Плюс ще є Азія.
Так що чекати на те, що само впаде, – зовсім не варто.
Тому все вирішиться тут, в Україні.
Нашим оборонцям - вижити у цій жорстокій війні.
І перемоги всім нам.
Перемога понад усе.
=====
Андрій Іллєнко
Чомусь кожного разу, коли в Україні хтось говорить про «багатокультурність» — насправді йдеться лише про одну культуру — російсько-імперську. Ту саму, яка зараз посилає нам ракети.
Та небажання її активних носіїв використовувати українську мову та знати українську культуру.
Ця маніпуляція з «багатокультурною Україною» потребує окремого пояснення. Бо якщо йдеться про збереження і захист культур національних меншин (про це насправді у 99% випадків таких розмов не йдеться), то з цим в Україні жодних проблем.
Україна одна з найбільш ліберальних у цьому сенсі держав Європи. Ніхто і ніколи в Україні не перешкоджав вільному розвитку культур національних меншин, їх повній рівноправності та можливості самореалізації в усіх сферах для представників цих національних меншин. Включно з політикою і великим бізнесом.
Українській культурі та історичному досвіду не притаманний шовінізм та бажання усіх примусово асимілювати — на відміну від багатьох інших.
Натомість, коли ми чуємо про «багатокультурність» — ми одразу розуміємо, що йдеться про намагання зберегти в Україні домінування чи принаймні суттєвий вплив російсько-імперської ідентичності. Яка апріорі заперечує українську ідентичність як таку, в діапазоні від тотального заперечення (нікакой Украіни нєт, украінскій язик нікаму не нужен) до поблажливої зверхності (украінская культура отсталая і малєнькая, на нєй сложно пастроіть серйозную гасударствєнность).
Проблема полягає в тому, що українська та російсько-імперська ідентичність не можуть співіснувати на одному просторі. Вони заперечують одне одну.
Намагання поєднати паралельне існування цих двох ідентичностей — це сутність усієї гуманітарної політики України з 1991 по 2014 рік. З коливаннями в проукраїнський бік в часи Ющенка і майже повним промосковським розворотом в часи Януковича.
Коли з одного боку День Незалежності — а з іншого совєцький дєнь пабєди з георгієвськой лєнтой. З одного боку УПА і Бандера — а з іншого боку пам’ятники Лєніну і комуністична топоніміка. Коли українська мова єдина державна, але по факту в половині держави навіть урядові установи цей статус ігнорують.
Ця шизофренія ідентичності була прямою причиною і геополітичного топтання на місці, і відстутності позитивних змін, і роззброєння армії («бо з ким ми будемо воювати, хто на нас нападе?») і в тому числі тотальної корупції (бо як подолати корупцію в суспільстві, яке невідомо для чого існує і де ніхто не довіряє одне одному, бо нас не ясно що об’єднує).
Ніби у 2014 році все вже мало стати ясно, а тим більше після початку широкої війни 2022 року. Але як бачимо, намагання зробити Україну «багатокультурною» (тобто частково російською) та «новим центром тяжіння для всього прогресивного російськомовного» продовжуються.
Одним з каркасів, який реально тримає Україну сьогодні і дає вистояти у цій війні — було масове переведення у 90-х освіти на українську мову та українізація управлінського апарату. Якби не ці два кроки, зроблені тоді — у нас зараз була би повна катастрофа. Як у Білорусі. Впевнений, що тоді «багатокультурники» теж були категорично проти цього.
Тому висновок один — робити своє і не слухати нікого. Україна буде українською, бо іншою просто не може бути.
В Клінцах Брянскої області росії снаряд прилетів на військову базу. Пишуть, шо адной жєнщінє атарвало ногу. Купа відео як над містом кружляють немов круки російські військові гвинтокрили. Ніхто нічого не пояснює, навіть жителі старанно уникають в коментарях шо і до чого.
Якщо припустити, що це був снаряд, то відстань від Клінцов до кордону з Україною більше 50 км. Якби це був український снаряд, то теоретично "українська" гармата мала б стріляти вже з російської території.
Може просто на російській військовій базі хтось не хоче на війну?..
=====
Вадим Хомаха
Щось реальних мап сьогодні майже немає.
Під Харковом тривожно. І весь кордон на Сумщині та Чернигівщині під обстрілами.
Нема інформації - нема розуміння бойової ситуації. На жаль.
У Сєвєродонецьку реальний пздріз. Та й на Богородичне біля Святогірська шалені атаки.
Війна триває... І кінця їй не буде поки.
Чому? тому що наразі у хуйла грошей, як дурня фантиків. Європа заплатила з початку другого етапу війни тільки за енергоносії понад 90 ярдів доларів. Плюс, все інше – метал, кольоровий метал, деревина.
Плюс ще є Азія.
Так що чекати на те, що само впаде, – зовсім не варто.
Тому все вирішиться тут, в Україні.
Нашим оборонцям - вижити у цій жорстокій війні.
І перемоги всім нам.
Перемога понад усе.
=====
Андрій Іллєнко
Чомусь кожного разу, коли в Україні хтось говорить про «багатокультурність» — насправді йдеться лише про одну культуру — російсько-імперську. Ту саму, яка зараз посилає нам ракети.
Та небажання її активних носіїв використовувати українську мову та знати українську культуру.
Ця маніпуляція з «багатокультурною Україною» потребує окремого пояснення. Бо якщо йдеться про збереження і захист культур національних меншин (про це насправді у 99% випадків таких розмов не йдеться), то з цим в Україні жодних проблем.
Україна одна з найбільш ліберальних у цьому сенсі держав Європи. Ніхто і ніколи в Україні не перешкоджав вільному розвитку культур національних меншин, їх повній рівноправності та можливості самореалізації в усіх сферах для представників цих національних меншин. Включно з політикою і великим бізнесом.
Українській культурі та історичному досвіду не притаманний шовінізм та бажання усіх примусово асимілювати — на відміну від багатьох інших.
Натомість, коли ми чуємо про «багатокультурність» — ми одразу розуміємо, що йдеться про намагання зберегти в Україні домінування чи принаймні суттєвий вплив російсько-імперської ідентичності. Яка апріорі заперечує українську ідентичність як таку, в діапазоні від тотального заперечення (нікакой Украіни нєт, украінскій язик нікаму не нужен) до поблажливої зверхності (украінская культура отсталая і малєнькая, на нєй сложно пастроіть серйозную гасударствєнность).
Проблема полягає в тому, що українська та російсько-імперська ідентичність не можуть співіснувати на одному просторі. Вони заперечують одне одну.
Намагання поєднати паралельне існування цих двох ідентичностей — це сутність усієї гуманітарної політики України з 1991 по 2014 рік. З коливаннями в проукраїнський бік в часи Ющенка і майже повним промосковським розворотом в часи Януковича.
Коли з одного боку День Незалежності — а з іншого совєцький дєнь пабєди з георгієвськой лєнтой. З одного боку УПА і Бандера — а з іншого боку пам’ятники Лєніну і комуністична топоніміка. Коли українська мова єдина державна, але по факту в половині держави навіть урядові установи цей статус ігнорують.
Ця шизофренія ідентичності була прямою причиною і геополітичного топтання на місці, і відстутності позитивних змін, і роззброєння армії («бо з ким ми будемо воювати, хто на нас нападе?») і в тому числі тотальної корупції (бо як подолати корупцію в суспільстві, яке невідомо для чого існує і де ніхто не довіряє одне одному, бо нас не ясно що об’єднує).
Ніби у 2014 році все вже мало стати ясно, а тим більше після початку широкої війни 2022 року. Але як бачимо, намагання зробити Україну «багатокультурною» (тобто частково російською) та «новим центром тяжіння для всього прогресивного російськомовного» продовжуються.
Одним з каркасів, який реально тримає Україну сьогодні і дає вистояти у цій війні — було масове переведення у 90-х освіти на українську мову та українізація управлінського апарату. Якби не ці два кроки, зроблені тоді — у нас зараз була би повна катастрофа. Як у Білорусі. Впевнений, що тоді «багатокультурники» теж були категорично проти цього.
Тому висновок один — робити своє і не слухати нікого. Україна буде українською, бо іншою просто не може бути.