![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
часто кажемо про досвід історії, минулих поколінь, та в оцінках і практиці спостерігається дві крайнощі: ханжеська переоцінка і невикористання нічого, бо то, логічно, було не з нами і не про нас.
протягом 2014-21 чимало публіцистів, в тому числі і автор сіх рядків, присвячували героям Світової війни (тоді ще єдиної) та Визвольних Змагань багато текстів - на мою думку, краще всіх були мемуари і щоденники безпосередніх свідків.
Досвід той був безцінним у 2014 році і потроху втрачав у вазі з кожним роком, зараз поясню чому.
Простіше буде сказати, чому він став зовсім реліктовим у 2022 році.
Кожен з нас пережив війну вже стільки, майже стільки або більше скільки ніж столітньої давнини міщани.
Варіативність лиш у тому, що для одних війна "почалася" навесні 2014, для інших - влітку, для третіх - в 2022...
Окупація, досвід перебування під загарбницьким підбором і канчуком - теж у когось з 14-15, в когось в той день коли почалася беспосередньо в його кварталі окупація (а в когось ще й не настав)
Проте "температура в середньому в лікарні" вища ніж не тільки столітньої історії події, а вже і Другої Світової.
Серед нас є люди (автор теж) хто живе в окупації довше, ніж скажемо містяни Бресту й Львову (для яких окупація почалася ще 1939) а також люди, хто брав участь у війні ще під час призабутої АТО.
Наш досвід вже став самодостатнім.
Щонайменше він тої ж ваги як минулий і гідний тепер для компаративистики.
У минулому для нас більше нема відкровень - тільки аналогії, рими і, як не дивно, розуміння.
Бо мудрець вчиться на чужому досвіді, пересічний - лише на своєму (дурень - ні на чиєму, додає китайський автор)
Люди війни припинили бути для нашого коліна міфічними істотами. Вони не просто серед нас - ос ь ось кожен з нас буде одним з них.
Адже не лише герої, але й зрадники, невтралітетники та ескаписти, не лише волонтери але й мародери - се типажі військової епохи.
Багатовоєнна (вдамся до такого гомеричного слова) історія України більше для нас не комікс, а сучасність в театральних одягах. Як сучасний Шекспир вже не залежить від костюму на артисті - розуміємо і відчуваємо.
У нову столітню річницю - тридцяті-сорокові, де протагонистом є ОУН, УПА а персонажами - підрозділи Вермахту, АК і КраснойАрмії - ми війдемо як розуміючі нащадки, а не телеглядачі з галерки чи партеру.
А тексти попередників, що пишуть війни в літературі і мистецтві, ми ділитимо не як тепер, на "нравитса ненравитса", а - на щирість: одразу видно, автор має ті же травми що і ми, чи - видно що писано в мирну епоху, герої поводять себе не як ми, тому що вигадані без авторського досвіду.
часто кажемо про досвід історії, минулих поколінь, та в оцінках і практиці спостерігається дві крайнощі: ханжеська переоцінка і невикористання нічого, бо то, логічно, було не з нами і не про нас.
протягом 2014-21 чимало публіцистів, в тому числі і автор сіх рядків, присвячували героям Світової війни (тоді ще єдиної) та Визвольних Змагань багато текстів - на мою думку, краще всіх були мемуари і щоденники безпосередніх свідків.
Досвід той був безцінним у 2014 році і потроху втрачав у вазі з кожним роком, зараз поясню чому.
Простіше буде сказати, чому він став зовсім реліктовим у 2022 році.
Кожен з нас пережив війну вже стільки, майже стільки або більше скільки ніж столітньої давнини міщани.
Варіативність лиш у тому, що для одних війна "почалася" навесні 2014, для інших - влітку, для третіх - в 2022...
Окупація, досвід перебування під загарбницьким підбором і канчуком - теж у когось з 14-15, в когось в той день коли почалася беспосередньо в його кварталі окупація (а в когось ще й не настав)
Проте "температура в середньому в лікарні" вища ніж не тільки столітньої історії події, а вже і Другої Світової.
Серед нас є люди (автор теж) хто живе в окупації довше, ніж скажемо містяни Бресту й Львову (для яких окупація почалася ще 1939) а також люди, хто брав участь у війні ще під час призабутої АТО.
Наш досвід вже став самодостатнім.
Щонайменше він тої ж ваги як минулий і гідний тепер для компаративистики.
У минулому для нас більше нема відкровень - тільки аналогії, рими і, як не дивно, розуміння.
Бо мудрець вчиться на чужому досвіді, пересічний - лише на своєму (дурень - ні на чиєму, додає китайський автор)
Люди війни припинили бути для нашого коліна міфічними істотами. Вони не просто серед нас - ос ь ось кожен з нас буде одним з них.
Адже не лише герої, але й зрадники, невтралітетники та ескаписти, не лише волонтери але й мародери - се типажі військової епохи.
Багатовоєнна (вдамся до такого гомеричного слова) історія України більше для нас не комікс, а сучасність в театральних одягах. Як сучасний Шекспир вже не залежить від костюму на артисті - розуміємо і відчуваємо.
У нову столітню річницю - тридцяті-сорокові, де протагонистом є ОУН, УПА а персонажами - підрозділи Вермахту, АК і КраснойАрмії - ми війдемо як розуміючі нащадки, а не телеглядачі з галерки чи партеру.
А тексти попередників, що пишуть війни в літературі і мистецтві, ми ділитимо не як тепер, на "нравитса ненравитса", а - на щирість: одразу видно, автор має ті же травми що і ми, чи - видно що писано в мирну епоху, герої поводять себе не як ми, тому що вигадані без авторського досвіду.