![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanОтут, там де дерева ліворуч від мосту, ще за царя стояв на Воєнному узвозі будинок N°4. І тримав там свою приватну швейку військово-морський швець Абрам Факторович.
В часи, коли істино русскіє люді Адєссьі* з союзу Міхаіла архангела, вони ж чорносотенці, стурбовані тим, що як віршував один з них, майбутній радянський письменник Валентин Катаєв, брат майбутнього радянського письменника Пєтрова (того, що + Ільф) -
«И племя иуды не дремлет,
Шатает основы твои,
Народному стону не внемлет
И чтит лишь законы свои.
Так что ж! Неужели же силы,
Чтоб снять этот тягостный гнет,
Чтоб сгинули все юдофилы,
Россия в себе не найдет?»
© В. Катаев,
«Одесский вестникъ» — орган губернского отдела СРН. 1910.
регулярно робили погроми, Абрам записався до загонів єврейської самооборони.
Згодом з'ясувалося, що швець Факторович, вміє не тільки шити однострої на свому "Зінгері", а ще й влучно кидає гранати.
Бо після того як він під час якоїсь з багатьох одеських"революційних подій" підбив чийсь броневик
(чий точно - історія не зберегла, є тільки припущення) до нього прилипло призвисько Абрам Броньований.
Потім радядська влада пограбувала Абрама, забрала у нього весь бізнес.
Ще пізніше син Абрама Соломон, після закінчення інституту в Києві подався служити тим, хто пограбував його батька - в НКВД.
І щоб відповідати новому іміджу, змінив капіталістичне батьківське призвище на відозмінене батьківське призвисько і став Сємьон Бронєвой.
Але це душити ворогів Кремля йому не дуже помогло, бо через якийсь час колєгі НКВДісти його самого запроторили до Сибіру, дяка що як колєгу по НКВД Бабеля, не розстріляли.
Онук Абрама Факторовича Леонід, став актором.
І головне чим він запам'ятався радянським телеглядачам, це роллю істинного арійця, начальника Штірліца, групенфюрера SS Мюлера в телесеріали "17 миттєвостей весни".
За іронією долі, Мюлер = Мельник, також "капіталістичне" призвище - власник приватного млина.
А закінчити хочу тим, що процитую слова самого Мюлера/Бронєвого/Факторовича сказані ним вже наприкінці життя, у 2014 році:
: «Я, чье детство испоганено, чье место рождения — прекраснейший Киев — отравлено и намертво с воспоминаниями о том связано, как разбросали нашу семью по всему Союзу (отец на Колыме лес валил, мать по городам и весям скиталась, я по миру пошел голоштанником), всегда говорил и говорить буду: не смейте, не смейте тосковать по аду — помнить нужно добро, а не зло!...
...все, что в Советском Союзе происходило, даже в самых страшных не описано сказках — это жуткий, абсурдный, затянувшийся на 70 лет фильм ужасов: настолько тяжелый, что мы до сих пор от просмотра его не отошли и ни к какой другой картинке привыкнуть не можем.
Вы только внимание обратите: сколько о зверствах в сталинских лагерях известно, о баржах, которые вместе с инакомыслящими затапливали, о расстрелах прямо на рабочих местах, о миллионах сирот — детей врагов народа, а поди ж ты, находятся те, кто Волгоград вновь хотят Сталинградом назвать или на митинги компартии выходят...
Я страшную вещь скажу:
даже Гитлер и то лучше Сталина!
Да-да, и хотя Гитлера я ненавижу, уважаю на полграмма больше, потому что он хотя бы своих, немцев, почти не трогал,
а этот косил всех подряд: и осетин, и грузин, и русских, и украинцев"...
• • •
* Тоді і аж до кінця ДСВ, всі місцеві вимовляли Одеса, а по шиболету "адєсса" впізнавали чужих, зальотних з Рассєї.
Самі можете у цьому впевнитися уважно послухавши як саме вимовляє назву міста ніжинський єврей Марк Бернес що грає корінного одесита і вимову котрому ставили тодішні кіношники одесити, щоб було правдоподібно, коли у фільмі "Два бійця" знятому у 1943 році співає пісно про "Костю моряка".
Докорінно змінили вимову головного шиболету Одеси "штоб гаварілі граматна, как в Масквє", вже в 50-60 роки масово понавезені в місто з Расєї "учітєльніци пєрвиє мої" (бо до довоєнних одеських вчителів котрі з 1941 до 44 року жили в румунській Одесі, у освободітєлєй віри не було ) і примкнувші до них одесити з гуманітарними дипломами московських ВИШів.
Фото - Одеса, 1968 рік, будівництво пішохідного "Тещиного мосту".
В часи, коли істино русскіє люді Адєссьі* з союзу Міхаіла архангела, вони ж чорносотенці, стурбовані тим, що як віршував один з них, майбутній радянський письменник Валентин Катаєв, брат майбутнього радянського письменника Пєтрова (того, що + Ільф) -
«И племя иуды не дремлет,
Шатает основы твои,
Народному стону не внемлет
И чтит лишь законы свои.
Так что ж! Неужели же силы,
Чтоб снять этот тягостный гнет,
Чтоб сгинули все юдофилы,
Россия в себе не найдет?»
© В. Катаев,
«Одесский вестникъ» — орган губернского отдела СРН. 1910.
регулярно робили погроми, Абрам записався до загонів єврейської самооборони.
Згодом з'ясувалося, що швець Факторович, вміє не тільки шити однострої на свому "Зінгері", а ще й влучно кидає гранати.
Бо після того як він під час якоїсь з багатьох одеських"революційних подій" підбив чийсь броневик
(чий точно - історія не зберегла, є тільки припущення) до нього прилипло призвисько Абрам Броньований.
Потім радядська влада пограбувала Абрама, забрала у нього весь бізнес.
Ще пізніше син Абрама Соломон, після закінчення інституту в Києві подався служити тим, хто пограбував його батька - в НКВД.
І щоб відповідати новому іміджу, змінив капіталістичне батьківське призвище на відозмінене батьківське призвисько і став Сємьон Бронєвой.
Але це душити ворогів Кремля йому не дуже помогло, бо через якийсь час колєгі НКВДісти його самого запроторили до Сибіру, дяка що як колєгу по НКВД Бабеля, не розстріляли.
Онук Абрама Факторовича Леонід, став актором.
І головне чим він запам'ятався радянським телеглядачам, це роллю істинного арійця, начальника Штірліца, групенфюрера SS Мюлера в телесеріали "17 миттєвостей весни".
За іронією долі, Мюлер = Мельник, також "капіталістичне" призвище - власник приватного млина.
А закінчити хочу тим, що процитую слова самого Мюлера/Бронєвого/Факторовича сказані ним вже наприкінці життя, у 2014 році:
: «Я, чье детство испоганено, чье место рождения — прекраснейший Киев — отравлено и намертво с воспоминаниями о том связано, как разбросали нашу семью по всему Союзу (отец на Колыме лес валил, мать по городам и весям скиталась, я по миру пошел голоштанником), всегда говорил и говорить буду: не смейте, не смейте тосковать по аду — помнить нужно добро, а не зло!...
...все, что в Советском Союзе происходило, даже в самых страшных не описано сказках — это жуткий, абсурдный, затянувшийся на 70 лет фильм ужасов: настолько тяжелый, что мы до сих пор от просмотра его не отошли и ни к какой другой картинке привыкнуть не можем.
Вы только внимание обратите: сколько о зверствах в сталинских лагерях известно, о баржах, которые вместе с инакомыслящими затапливали, о расстрелах прямо на рабочих местах, о миллионах сирот — детей врагов народа, а поди ж ты, находятся те, кто Волгоград вновь хотят Сталинградом назвать или на митинги компартии выходят...
Я страшную вещь скажу:
даже Гитлер и то лучше Сталина!
Да-да, и хотя Гитлера я ненавижу, уважаю на полграмма больше, потому что он хотя бы своих, немцев, почти не трогал,
а этот косил всех подряд: и осетин, и грузин, и русских, и украинцев"...
• • •
* Тоді і аж до кінця ДСВ, всі місцеві вимовляли Одеса, а по шиболету "адєсса" впізнавали чужих, зальотних з Рассєї.
Самі можете у цьому впевнитися уважно послухавши як саме вимовляє назву міста ніжинський єврей Марк Бернес що грає корінного одесита і вимову котрому ставили тодішні кіношники одесити, щоб було правдоподібно, коли у фільмі "Два бійця" знятому у 1943 році співає пісно про "Костю моряка".
Докорінно змінили вимову головного шиболету Одеси "штоб гаварілі граматна, как в Масквє", вже в 50-60 роки масово понавезені в місто з Расєї "учітєльніци пєрвиє мої" (бо до довоєнних одеських вчителів котрі з 1941 до 44 року жили в румунській Одесі, у освободітєлєй віри не було ) і примкнувші до них одесити з гуманітарними дипломами московських ВИШів.
Фото - Одеса, 1968 рік, будівництво пішохідного "Тещиного мосту".