don_katalan

Це не обов'язково рідні й друзі наших звільнених воїнів. Це найчастіше зовсім незнайомі люди. Бачите, як вибігають вони з дворів, як поспішають привітати колону з визволеними?
Ця золотава дівчинка, яку вже запам'ятало багато сердець - вона стала для них символом України, яка зустрічає, пританцьовує й сміється від радості.
Дівчинко золота.
А чи знаєш ти, що так було не завжди?
Я розповім, хоч ти, можливо, й не повіриш.
... коли він потрапив до полону, першим чином його подали в розшук як дезертира. Пішов в СЗЧ, та й по всьому. Далі нехай болить голова у ВСП, а бригада наче й ні до чого.
Його довго катували.
Потім витягли на ютуб.
Він тримався. Говорив лише нейтральне. Свіжі шрами на обличчі.
Але одразу після цього з нього зняли звання, позбавили всіх нагород і оголосили зрадником. Все це було оголошено в новинах, на офіційних сторінках бригади. І понеслась вакханалія. Маса людей, що сиділи біля своїх інтернет-екранів, повчали хлопця, як треба триматись в полоні, як витримувати катування.
Ми вірили йому. Нас було - мама хлопця, його вчитель і жменька волонтерів. Ми підняли атаку на медіа, ми штурмом брали установи. У нас було дві мети - витягнути з полону хлопця і переламати суспільну думку з радянської, вихованої на "подвигу Зої Космодем'янської і молодогвардійців" - на цивілізовану думку воюючої країни.
- Коли ти потрапив до полону, твоя задача вижити. Тримайся як можеш, говори що знаєш. І виживи. Країна витягне.
Ми це зробили, друзі. Та мати воїна - для мене втілення образу української матері. Той вчитель воїна - для мене символ віри Вчителя в Учня.
І знаєш, моя золотава дівчинко. Оцей твій радісний танок на узбіччі, повз яке пролітають автобуси з визволеними - у ньому теж частка нашої роботи й боротьби. Як і сльози радості тих незнайомих людей, що мчать з дворів і будинків, аби просто привітати
НАШИХ ВИЗВОЛЕНИХ
не всіх.
Настільки ще не всіх...