don_katalan

Chepynoga Vitalii
Двадцять людей загинуло в Дніпрі.
А тиждень тому - двадцять у Києві.
А ще тиждень тому - двадцять у Запоріжжі.
І десять - у Одесі.
Я не сильно люблю Дніпро. Не знаю чого. Колись мені в Дніпрі подали картоплю з салом... То була велика помилка.
Я чоловік київський і одеський, і навіть трохи харківський.
Але я люблю Дніпро. І ці двадцять смертей я пережив двадцять разів наново.
Путін порушив віковічне табу, бо він дурний. Українців не можна вбивати просто так. Публічно, на люди.
Звісно, вони нас убивали завжди. Але - лагідно, не публічно.... Як Курбаса, Стуса і Зерова.
Я колись дружив з Дмитром Корчинським.
Дмитро казав: нам треба готуватися до війни з Росією!
- Та не пизди Дмитре, казав я Дмитрові. Не будемо ми ні з ким воювати.
- Вибач, Дмитре. Вибач...
Дмитро казав: коли ми воювали з Росією, ми гинули тисячами. Коли ми з Росією "дружили" - ми гинули мільйонами! Нам з ними дешевше воювати, ніж дружити...
Знаєте, що я думаю?
Ми переможемо у цій віковічній війні!
Ми - переможемо!
В мене немає ніякої серйозної аналітики на цей випадок. Я просто так собою відчуваю...
Щойно наді мною пролетіли аж чотири F-16...
На Схід, на Схід.
Це не якісь міфічні герої з давньої Греції. Просто хлопці..
В кожному літаку сидить зовсім молодий пацан. Йому років двадцять пʼять, або - тридцять. Він - цар неба!
В кожному тому літаку сидять наші сини. Уявіть собі?! Їхні матері чекають їх додому і варять вареники з полуницею. Вони просто хлопці. Вони просто матері…
Удачі вам, хлопці! Удачі!