don_katalan

Алі Татар-заде
Лугадонська біженка повернулась до Криму після півтора року пригод в континентальній Ерефії.
Ви спитаєте, чому "повернулася", адже її батьківщина - не Крим, а окупована частина сходу України. Вона повернулася до своїх сина і доньки, яких залишила на руки кримській родині. Залишила, коли лугадонців хапали та примусово-добровільно етапували до "найкращіх районів Росії".
Деяким з них вистачило мозоку не брати своїх діток із собою в цей безкоштовний круїз.
Вона з'явилась лише зараз - чи не остання з таких.
За цей час її діти вивчили з сотню кримськотатарських слів.
Навчились і українським, яким їх ніхто не вчив в Лугадоні. А може і вчив, але з огидою.
Навчились ненавидити колорадські стрічки, та також посміхатись і махати, коли цю проказу на них чіпляють.
Навчились чемно ставитись до старших, поступатись їм місцем, коли ті входять в приміщення.
Багато чому можна навчитись в окупованому Криму, коли ти дитина.
Матінка обійняла своїх діток. Подякувала старій господині, чиї діти і навіть онуки виховували малих. Переночувала.
А потім спитала, де старий одяг, в якому привезла дітей два роки тому.
І хоча з того одягу вони давно виросли, і на них були хороші одіжки за рахунок приймаючої родини - її відвели та показали той одяг. Той чемно вкривався пилюкою серед старих речей.
Вдячна матінка влаштувала скандал.
Забираючи діток, вона сказала:
- Навіть ні разу не постирали їх одяг. Від нього воняє. Я чула, що ви свині, але не вірила, поки не побачила на власні очі.

І вона згрібла цей тхнучий одяг, згрібла і дітей, і повезла їх до себе до дому. До лугадонії. До нового щасливого життя. Кажуть бо, життя там поступово налагоджується.