don_katalan

Алі Татар-заде
В побутове життя населення новоствореної тоді АР Крим у дев’яностих роках прочно увійшли явища та мислеформи кримінального світу. Руского криминального міра. Одною з засадничих таких мислеформ був вираз “на подвалі”. Опинитися на подвалі, посадить на подвал, отработаешь на подвале і т д.
Відпочатку це означало жорстоку розправу - ув’язнення, з можливими тортурами і знущаннями, з метою викупу або помсти (як правило, те й те одразу). Це була практика злочинців того часу, яку застосовували до трьох категорій - проштрафившихся “своїх” та випадкових “чужих”, які потрапили під каток, чимсь заділи, образили, падставили “братків”.
Малось на увазі, що людину тримають у заручниках, час від часу дають содзвонитись з родними, близькими, партнерами - щоби ті скоріше везли означену суму. В проміжку поміж “сеансами” (як звалось надання ув’язненому “труби” для умовлянь) його били, іноді катували, гвалтували, зазвичай просто лякали. “Сеанси” робили платними, тобто за них нараховувались додаткові суми на “шчьотчік”.
Бувало, що людей випускали, не діждавшись від них всієї суми - щоб відробив із часом, про таку людину теж казали що вона “на подвалі у когось”, тобто в будь-який момент її знов туди заберуть, щоби нагадати про борг.
Суттєві корекції як у явище, так і в словник внісла операція по розгрому кримського криміналітету наприкінці дев’яностих, санкціонована Кучмою і виконана генералом міліції М.
Фактична влада була переміщена від чистого криміналу, обросшого легким лоском “політики” (міністерства, депутатства) - до ментовської мафії, яка у свою чергу вибудувала іншу пираміду, свого роду переворот: не бандит кришує силовика, а силовик кришує як чистого бандита, так і його колегу в депутатському або чиновничому мундирі.
Головні парамілітарні формування були знищені, з кількасот дрібних керівників та кількох тисяч озброєних братків фізично цілими і на свободі залишились десятки перших та сотні других, перепідчинені в той чи інший вид “кришування”. Їх відповідно вели різні підрозділи МВС, СБУ, УБОЗ, суду, прокуратури, інших силових структур. Агресивний маркер, масовий терор кримінальних груп було повністю анульовано. Рекет і подібні речі перейшли до силовиків, а бандитам залишились суто “уголовні” речі, як штовхання якоїсь дурі, крадіжки, проституція, азартні забави, багаточисельні форми жульничества.
Кримінал суттєво “погладшав” (на відміну від шалених статків дев’яностих, які щезали так само легко як і з’являлися, він отримав розвиток як бізнес, який має пільгові умови - те саме кришування силовиків, які не тільки брали мзду, але й допомагали обходити закон, який охороняють).
Змінилися, полагіднішали й стосунки криминалу з чиновництвом та дрібним бізнесом. Держава в лиці силового блоку встановила собі монополію на велике насильство, залишаючи лише дрібне. Вмазати в морду боржнику було ще можна, а от викрасти, вбити його, тим більш - разом з родиною, тримати в заручниках, відібрати майно силою - вже ні.
Це відбилось на зміні значення слова “на подвалі”. По-перше це стало значити лише фінансову заборгованість, або її еквівалент (наприклад, людина нанесла збитки, або встрягла у біду, за витягнення якої довелося добряче витратитись).
Ніякого “не сподобався”, “борзо смотриш”, “задєл честь” не було - ментовська криша не сприймала це як аргумент і відучувала бандитів від того, щоб вони “не заносились”.
Тепер пересічна людина, яка заборгувала бандитам, каралась ... стрімким кар’єрним ростом.
Просту людину різко підвищували на посаді, надавали купу повноважень - з метою, щоб вона відробила “всю суму с процентами” на державній або, рідше, комерційній чи громадській посаді.
В залежності від талантів і фаху, людину могли призначити зам міністра, зам мера, депутатом, редактором часопису, лідером політичної партії, засновником нової НГО, суддею, помічником прокурора, директором школи, фірми, держслужби, тощо.
Ставався парадокс.
Людина займає високу посаду, живе на широку ногу, фоткається з відомими гостями півострову, їздить в загрантури, і разом з тим вона “На Подвалі”.
Це словосполучення почало означати всього лише особисто віддану, повністю залежну від когось людину, яка не схоче, а точніше незможе і ненаважиться, зробити якусь падлянку своєму власнику.
“Він на подвалі у таких-то” - могли сказати про крупного чиновника, відповідаючи на запит, чи є сенс поговорити з ним на певну справу. Тобто, з цього питання одразу краще розмовляти з власником подвалу, бо той буде всього лиш передатником.
Наскільки значення набуло нових сенсів, можу проілюструвати таким нарисом. Вважалося, що кримський прем’єр П. “у когось на подвалі”. Формально це найвища посада в АРК. Але в П. завжди було таке нещасне обличчя, зніяковіла посмішка, розгублений і застенчивий вигляд, що всі думали що він - один з тих “на подвалі”, якими вже рясніла чиновницька і політична армія півострову.
Побутує відомий анекдот, як спікер парламенту приїхав до авторитетного гостя разом на одній машині з П., разом з ним зайшов до дому, привітався з господарем (той кликав у гості його і друзів), авторитет глянув на “бідно, але акуратно одягненого” П. з його розгубленим лицем і проказав:
-- Підемо на кухню, і водія свого теж бери, поснідає разом з моїми водіями.
(Інші кажуть, що слухи були несправедливі - обличчя як обличчя, просто в П. енергійна дружина, яка керувала ним, як шия головою).
Аналогічним образом мінявся і ще один “мем”, локальний для Сакського району.
Там замість “на подвалє” казали “на каменоломнє”.
Справді, там є кам’яні шахти, працювати на яких - в буквальному сенсі каторжний труд.
Але з часом все змінилося, і роботу на камяноломнях стали гідно оплачувати. Звідти пішла мода - за якийсь борг брали здорового кріпкого чоловіка і віддавали його туди, стільки-то днів для отработки суми.
З цього приводу також наведу кур’йозну історію, яка ілюструє, як змінилось економічне та суспільне життя в дев’яності та в двітисячні.
Бізнесмен заборгував велику суму, і його “по старинке” звезли на кам’яноломні.
Він знав, що тікати безглуздо - пам’ять про 90-ті ще була в пам’яті, то ж і не тікав.
От почнається зміна, він з кількома мужиками паше, ламає камінь, нарешті обід.
Перекусують, знайомляться ближче.
Один каже: я тут на місяць.
Другий каже: а я тут всього на тиждень. Хтось на півроку.
І так далі. Наш бізнесмен слухав-слухав, зітхав, огорчався - хотів-бо за кілька днів відробити, але вже зрозумів, що застряг надовго. Тому, коли дійшла його черга, то каже спокійно, з достоінством:
-- Ну а я тут, мабуть, все життя затримаюсь.
-- О-о! - ошелешено дивляться на його мужики.
і один з них додає:
-- Мабуть у тебе тут волохата лапа. Я скільки не просив, мене більше ніж на два тижні не взяли.
(Занавіс).
В 2010 році владу на півострові повністю захопили донецькі бандити.
Те, що вони тут зустріли, їм не сподобалось.
В них були свої поняття про “подвал”, які розвивались паралельно кримським, - почати вже з того, що їхній криміналітет ніхто не розтрощив в міленіум.
І вони ніяк довго не могли “врубитись”, на чому тут засновано кругову поруку. Чому “нормальні люди”, з якими вони ніби домовились, кидають попри вигідні умови (тут два варіанти: або суко догадався, як ми його кинемо, або неповезло). Чому тиск на одного пішака обертався всепівостровним “хаєм” (невже отой директор тут главний, що за нього вписалось аж три авторитети?).
Нарешті вони збагнули, і покійний Джарти велів переймати місцеву систему “самоврядування”. Що ж робити, будемо завозити своїх, хто на подвалі, і теж саджати у керівні крісла.
Тоді народився останій жарт ще підукраїнського Криму:
-- Кажуть, що люди в Донецьку та Макєєвкє бояться виходити на вулиці: тільки вийдеш, тебе хапають, саджають в машину та везуть в Крим, на керівну посаду.
Струнку систему “на подвалі” вдалося легко зламати московитським окупантам.
Перше, що вони повідоміли “сидящим на подвалі” - а на той час вони складали широкий прошарок місцевої влади - це “вот тебе, бабушка, Йур’єв дєнь”.
Тобто, за щиру співпрацю з окупантами колаборант повністю звільняється від “подвальних” стосунків.
А якщо допоможе розправитись з колишнім “власником свого подвалу”, то отримає ще й задоволення від жорстокої помсти.
Це і пояснює, принаймні частково, масову колаборацію тодішнього чиновництва.
Вони робили це із подвійним задоволенням - звільнялись від оков.
За цей час в багатьох подвальщиков склалися приязнені, іноді навіть родинні стосунки з своїми хазяями. Однак, не у всіх.
І такі “невдячні” сідоки на подвалі не забули встромити ножа в спину своїм багаторічним домінаторам.
Багато братків втекло на материкову Україну, ще більше - в Європу та світ. Тому туди шлях заказан їхнім колишнім “клієнтам”, бо покидали вони Крим із планами жорстокой помсти.
Були й серед братків щирі колаборанти - однак, навіть тут внезапно вспихнувший російський “патріотизм” певний час пояснювали в кримінальних колах тим самим “на подвалі”.
-- Ти що, не знав? Гоблін на подвалі в сбушника такого-то, а той переметнувсь до федеральної контори і передав його і весь подвал, - казали “чуваки у тємє” в чотирнадцятом.