don_katalan

Volodymyr Boiko
Зустрів у центрі Києва колишнього співробітника СБУ, який давно вийшов у відставку (навіть не знаю, у якому він служив підрозділі – я з ним випадково познайомився, коли він вже був офіцером діючого резерву). Сіли в затишку випити кави, екс-СБУшник питає:

- Я переглядаю Вашу Фейсбук-сторінку… Ви недавно в коментарях згадували «справу Галя», якого колись засудили за розкрадання коштів по 9-ій статті…
- Ну, – кажу, – Галь був не один. Тоді на лаву підсудних потрапили зразу три співробітники Управління КДБ по Києву та Київській області – Галь, Леуцький і Наухатько, які списували гроші на, начебто, виплати агентурному апарату, а самі пропивали державні кошти з жінками низької соціальної відповідальності. Та ще й безбожно фальсифікували докази, писали «липові» агентурні донесення… Не дивно, що коли суд проголосив вирок, Галь розплакався як дитина – йому все це було враховано в міру покарання.
- Ви знаєте цю справу? – Вона ж була таємною.
- Боже збав! Як я можу бути знайомим з документами, які містять державну таємницю? – У мене ж немає допуску. До речі, матеріали справи були під грифом «цілком таємно», а не «таємно», бо у військовому трибуналі Київського округу, де судили цю трійцю, заслуховували показання агентури. А персональні дані агентів – Ви ж самі розумієте…

Знайомий зробив ще ковток кави й питає:

- А Ви знаєте, хто мав бути четвертим у цій справі, але йому вдалось відкараскатись лише переляком, хоча він і поїхав з Києва в провінцію зі значним пониженням?
- Звісно, я нічого такого не знаю й знати не можу. Але якщо Ви маєте на увазі Володимира Радченка, майбутнього міністра внутрішніх справ Незалежної України та двічі голову СБУ, то там досить каламутна історія і реальних доказів його причетності до зловживань здобуто не було. Хоча він і очолював спочатку відділення в 5-й відділі київської Управи, а потім і сам відділ, і не міг не знати, чим займається Галь… Втім, судячи з того, що в березні 1982 року його відправили в Рівне, яке тобі було Ровно, старшим опером, він таки серйозно проштрафився. До речі, зараз тяжко хворіє Володимир Іванович. Знаєте, закони карми вони невблаганні…
- Тож Радченко, напевно, з Грицаком у Рівному й познайомився.
- Радченко перейшов у діючий резерв у жовтні 1990 року з посади заступника начальника відділу, а Вася-їбанько в 90-му році тільки-но влаштувався сержантом-водієм в Управління по Ровенській області й Радченко до його кар’єри відношення немає – Васю просто вигідно одружили…

Я завбачливо дочекався, доки ветеран СБУ допив каву, і питаю навзаєм:

- До речі, а Ви знаєте, що за суддя розглядав «справу Галя» у військовому трибуналі Київського округу?
- Так це ж було бозна коли, – відповідає СБУшник. – Того й суду давно немає, і тієї країни.
- Суду немає, а суддя живий-здоровий. Це – Юрій Олександрович Василенко.
- Який ще Василенко?
- Чоловік адвоката Тетяни Монтян. Він, коли був суддею Апеляційного суду Києва, у жовтні 2002 року порушив проти президента Кучми дві кримінальних справи – Ви ж, напевно, знаєте цю історію.

І тут порожня чашка падає з рук мого співрозмовника. Господи, думаю, які ж вони нервові, ці правнуки Дзержинського…