don_katalan

А тепер я вам розкажу, як це все було.
… два роки тому Віталія Марківа, старшого сержанта Національної гвардії України, заарештували в аеропорту, коли він, разом з дружиною, під час своєї законної відпустки, прилетів до Італії, аби побачитись з мамою та сестрою.
Мене розбудив дзвінок матері Віталія Марківа:
- Італійця заарештовано за підозрою у вбивстві італійського журналіста Рокеллі.

... У 2014 році журналісти Рокеллі (Італія) та Міронов (Росія) під час осади Слов’янська пробрались на позиції сепарів-росіян (не маючи акредитації від України) – і там загинули під час бою. Як виявилось, саме Марківа, на той час солдата Нацгвардії, що стояв з підрозділом на горі Карачун, звинуватили у цих смертях. Саме на нього було відкрито кримінальне впровадження, і всі роки війни аж до візиту Марківа в Італію, телефони його матері прослуховувались. На Марківа чекали, Марківа ловили. Чому саме Марківа?
А от чому.



це відео свого часу наробило немало шуму.
- У укрів воюють натівські війська! – волали російські джерела.
Та ні. Просто українці володіють не однією лише українською мовою – посміювались ми з Віталькою, продивляючись це відео. А Віталька недарма мав позивний Італієць – бо, поїхавши з мамою до Італії, він ріс там, там же закінчив школу і звідти ж приїхав прямісінько на Майдан. Боже, як зручно. Беремо отакого напівіталійця, заарештовуємо і обвинувачуємо...
… а обвинувачувати його збирались за те що він «член незаконного озброєного формування і так далі… вбив прицільним пострілом з міномета італійського журналіста»

ТЕПЕР ПО ФАКТАМ
1.
- То в нього було два громадянства? – округлюють очі читачі. – То його судять саме за це?
Так і ні. Тут стався правовий казус.
У Марківа було італійське громадянство, отримане автоматично, оскільки він набув повноліття, проживаючи в Італії – і українське, оскільки він від нього не відмовлявся. Для Італії це законно, для України – адміністративна відповідальність, з чим найближчим часом Віталій і збирався розібратись.
Проблема не варта виїденого яйця. Аби ж не те, що Марків лишався громадянином Італії, і саме як італійського громадянина його й судили.

2. То українська влада нічого не зробила для свого бійця?
І так і ні. Одразу відгукнулись МВС, МЗС та Нацгвардія від главка до рідного батальйону Марківа, батальйону імені генерала Кульчицького. І наступного ж після арешту дня всіма цими ОФІЦІЙНИМИ службами було представлено документи про те, що Марків був аж ніяк не членом незаконного озброєного формування, а дійсним військовослужбовцем Національної гвардії, що батальйон, в якому він служив на той час, не мав у штатці мінометів, що Марків приймав присягу ет сетеrа…
І з того часу аж до сьогодні справою Вталія опікувались:
- МВС
- главк Нацгвардії
- Мінюст (виділяв гроші на поїздку свідків до Італії)
- батальйон Кульчицького
- депутати ВР Антонищак та Матківський
- Аваков та виконуючий обов'язки Нацгвардією України Балан поїхали до Італії і особисто дали свідчення на суді

3. Хто не зробив нічого для справи Марківа, хоча і мав би?
Міністерство закордонних справ не зробило аж нічого крім млявих заяв. Бо навіть закордонний паспорт для одного свідка оплачував з своєї кишені один з радників міністра внутрішніх справ.
ГПУ по справі Марківа зробило аж нічого.
Колишній президент України для справи Марківа зробив аж нічого, бо, бачте, це справа Авакова. Жодної заяви, жодного слова на захист.

4. Президент Зеленський виступив на захист Марківа. https://www.president.gov.ua/news/volodimir-zelenskij-zvernuvsya-do-kerivnictva-mzs-ta-gpu-sho-56397
Це вперше за два роки президент України сказав слово у справі Марківа. Дано доручення для ГПУ і МЗС, будемо чекати, як вони відреагують на це доручення.

5. А батальйон Кульчицького? Невже він не став за свого бійця?
Став. Рідний батальйон Віталія Марківа одразу оголосив про протест під італійським посольством…
… і одразу ж нам дали відкат.
- Зупиніть протест! Не виводьте людей під посольство! Ми владнаємо все це тихо! – волали нам в трубу депутати.
- Ми знайшли для Віталія найкращого в Італії адвоката. – запевняли нас родичі Віталія.
Протест ми провели, але надалі вже так і було.

Чи знаєте ви, як представники певних українських служб намагались вийти на адвокатську групу, аби донести відомості про ту подію під Слов'янськом? Тобто, допомогти адвокатській групі у їх слідству?
Ні, адвокатська група на контакт не йшла.
Чи знаєте ви, як ганялись за нашими дописами по фейсбуку представники певних служб, правда, не знаємо чиїх – і гасили будь-яке слово про Марківа.
Чи знаєте ви, як нас пресували, вимагаючи прибрати з фейсбука слова про Марківа?
- Ви нічого не розумієте у італійському правосуддю. – пояснювали нам у приваті та телефонних дзвінках. – Італійське правосуддя, воно ж саме правосуддя в Єропі!
- Ага, ага… - казали ми.
- Ви можете розгнівити італійське правосуддя, і воно присудить Марківу вирок. - глибокодумно пояснювали нам
- Нормальне таке правосуддя. – дивувались ми. – Правосуддя, яке залежить від настрою?
Але.
Ми.
Нічого.
Не могли.
Зробити.
І от чому.

… я часто чую питання – а чому, мовляв, ім’я Каті Гандзюк досі звучить? В чому секрет? Чому і хто лобіює це ім’я?
Нема секрету. Просто єдиний найближчий Каті Гандзюк, її рідний тато, САМ НЕ ДАЄ забути це ім’я. І, йдучи за ним і поруч з ним, громадські активісти піднімають це ім’я на прапор. Бо все залежить від найближчих. Бо все залежить від сім’ї.
Чи знаєте ви, скільки таких забутих імен пропали в Літі, саме тому що рідних цих полонених (загиблих, поранених, заручників) вчасно оточили теплою ковдрою співчуття і:
- Всьо буде добре. У нас найкращі адвокати. І взагалі, ми віримо у правосуддя!
Оцю теплу ковдру ми відчули на своїх обличчях і отворах для дихання. Нам казали:
- Ви нічого не розумієте у італійському правосуддю. Не лізьте, не заважайте.
Нам казали:
- Ви не розумієтесь на дипломатії. Не лізьте, перемовини йдуть на найвищому рівні.
Нам казали:
- Адвокатура провела своє розслідування, там шість томів!
Ми заперечували:
- Та пофіг адвокатура, коли рулять російські гроші. Дайте сказати про Марківа!
Ми кричали у приваті:
- Та що ж ви робите, дайте ж нам змогу зробити ім’я Марківа відомим!
Ми били морди:
- Та, суки, де ж ваш розум? Вас же розводять як котят! Марків є політичним заручником. І дадуть йому строк по повній!
Але ні. Нам не дозволяли жодного слова за Марківа. За нами ганялись по фейсбуку і просили (вимагали!) прибрати пости про нього. Добре, що ми не дуже слухались. Ми ставали під італійським посольством, ми зібрались за першим покликом, щойно домовились про це з Діаною Марків, коли вона згоджувалась на акцію. Але цього було мало.
Я боялась, що за ці два роки напівмовчання Україна забуде про Віталія Марківа
Ні, Україна не забула. Розуміючи право сім’ї на мовчанку, Україна все ж чекала дня вироку – погляньте на фейсбук і на ЗМІ, побачте, як обурені геть всі!

ЗВИНУВАЮЧУЮ

Я звинувачую кожного з тих, хто вірив у італійське правосуддя. Хто вважав, що вишиванкою у суді та молитвою можна вимолити свого заручника.
Я звинувачую кожного діаспорянина (діаспорянку), хто за ці два роки написав мені у приват:
- Приберіть ваші пости. Ми тут боремось за Марківа, цього досить. Бо коли ви пишете ваші пости, українській діаспорі перестають давати роботу.
Я звинувачую ту, яка колись сказала:
- Ну, нічого, що сидить. Це його бог береже від війни.
Я звинувачую всіх, хто казав нам, м’яко огортаючи ковдрою своєї ідіотської упевненості:
- І жодних акцій. Справа у нас в кишені. Ви не уявляєте, який у нас хороший адвокат. А ваші акції лише розізлять високий італійський суд.
Я звинувачую тих депутатів, які казали:
- Тихо, Господь з вами. Ви оце підносите ім’я Марківа на прапор, ви що, хочете другої Надії Савченко?
Я пам'ятаю ваші імена, дорогі наші депутати.
Я звинувачую усіх журналістів, за якими ганялась я ці роки, смикаючи за поли і просячи сказати щось на захист Марківа. Чи просто розказати про Марківа. Вони відмовляли, ховаючи очі. Я пам'ятаю ваші імена, я не забула.
Я звинувачую всіх українських чиновників, які таким чи іншим чином були пов’язані з Італією і не могли (не хотіли?) рішучих чи більш рішучих дій за свого солдата. Той же Аваков міг би зробити більше, раз вже взявся.
А найперше я звинувачую Італію, благословенну країну повного щастя – країну, в якій два роки відбувалось судилище над солдатом, що просто захищав свою Батьківщину – і якій було байдуже. Розібратись у цьому ділі було дуже просто, дорога моя Італіє – але ти, запливши жиром благополуччя, не підвела навіть жопи для цього. Іспанським соромом соромно мені за країну Італію, яку вертить на пальчику Путін, а вона прогинається і просить – ой, щееееее…..
У мене таке враження, що всі ми, кому вже два роки було зрозуміло, що немає надій на якусь високу справедливість – давно пішли вперед, а ви, ховаючись під м’якою ковдрою своєї сліпої віри в господа нашого, який змилосердиться, і в італійське правосуддя, на якому проби ніде ставити від святості – ви лишились в якомусь вигаданому світі. Ви лишились там, неначе в кінотеатрі і сидите в залі, начепивши рожеві окуляри і чекаєте на вищу справедливість цього світу.
Дорога моя діаспора, яка так рішуче взялась за порятунок Марківа шляхом очікування і молитв – запам’ятай. Немає вищої справедливості у світі, в якому рулять лише гроші. Оті великі російські гроші.
Дорога моя Італіє, можеш бути певною – коли на українському фронті впаде останній солдат, з таких як Марків – той російський мир нарешті прийде і до тебе. І буде цікаво подивитись, як розбиваються твої рожеві окуляри.
… звичайно, я звинувачую й себе. У першу чергу я звинувачую себе у справі Марківа – що не зроблено? Що могли зробити, але не зробили?

ЩО ДАЛІ?
Далі, звичайно, буде апеляційний суд. Надій на нього мало, бо ми вже бачимо тенденцію Європи щодо України. Але надія завжди є.
Далі, можливо, нарешті заворушиться ГПУ та МЗС.
Далі будуть акції підтримки Віталія Марківа.
Далі все залежить від нас. Тактика очікування й віри в справедливість вже довела свою неспроможність. Спробуймо тактику великого гніву.
Але ж – нікуди не дінуться гастарбайтери України в Італії.
Але ж – ніхто не скасує свої туристичні подорожі до Італії.
Але ж – мир не зупинився. І що один той солдат, який захищав нас з вами на фронті, який захищав і ту Італію від експансії. Правда?
Чи ні?
Чи ім’я та свобода того одного солдата чогось варті?
Бо інакше – що ж ми за країна, яка полишає у біді своїх захисників?

репост, коли згодні.
Розділіть зі мною мій гнів.
=====
І мій