don_katalan

Ми стояли у черзі, черга була довгою і класичною - створена з метою запобігти вірусу, вона сама створювала ідеальні умови для поширенню чого завгодно в цій спітнілій від хвилювання і нервів юрбі. Якби в мене була чума чи проказа, то заразилися б усі, хто мене торкнувся, штовхнув, притиснувся - а це були всі хоч по разу, включно із лікарями.
Я стояв серед моря кричачих дорослих і зосереджених малюків (вони втикали в смартфони з дорослим контентом - класно їхні батьки придумали).
В цій сірій масі мій погляд швидко привлекло щось незвичне.
Неподалік стояла жінка у довгому - від плеч донизу - платті, а це плаття було все усіяне червоними й рожевими нитками на бездогано білому тлі.
По всій фигурі квітли мальви, маки, фантастичні рослини, а серед них метушилися півники, гуси, летіли лелеки.
То був цілий світ зі своїми законами і сюжетами. На грудях був один сюжет, на спині - інший, на рукавах ще інакший.
Не знаю скільки пройшло часу, поки я не второпав, що безсоромно п'ялюсь на сторонню жіночку, причому оглядаю її зі всіх боків.
Я почервонів, коли зрозумів, що вона давно дивиться на мене у відповідь.
Я вибачився, вона сказала "нічого", я спитав - що це за вишивка, вона розповіла що зробила її сама, я спитав чия це школа, і відчув як вона зам'ялася.
Розмовляючи, ми відійшли в сторінку, потім ще далі, замовили чаю та всілись подалі від біснуватої юрби, яка застрягла в черзі.
З великими пересторогами вона повідала, що це за мотивами "народних" сорочок, і тільки на котрійсь хвилині обережно вимовила, що це українські мотиви.
Потім - що вона бувала в Україні в останні роки, багато дивилася там вишиванок, але їй чогось бракувало в асортименті, який є на продажу.
Це її так захопило, що вже в Криму вона взяла голку і почала шити. Все, що бачила десь потрохи, знаходила в інтернетах, додумувала сама.
Останього з часом ставало все більше, тому що вона зрозуміла, що оволоділа формою, а змістом мусить наповнювати сама.
Я спитав, чи вона вишиває іншим, вона сказала що ні. І це плаття - її перший серйьозний твір, не рахуючи - вона дістала з сумочки якусь тряпицю - різних дрібничок (на платочку теж була вишивка, але в іншій манері - не ромбиками, як на платті, а округлими формами).
Коли ми скінчили чай, виявилось, що пройшла година, юрба кудись поділась і ми можемо владнати свої діла за якісь хвилини.
Потім на виході я спитав її, чи хотіла б вона вишити щось для мене і скільки б це коштувало - але вона відповіла, що це справа дуже інтимна і таке можна робити лише близьким людям
-- Що ж, - розвів я руками, - доведеться нам познайомитись значно більше.
Розмова відбувалась російською - це звичайна пересторога навіть для україномовних, але ця жінка зізналася, що українську розуміє "тільки на слух".
-- Раніше, - сказала вона, - я не замислювалась, хто я: розмовляю російською, батьки походять з українських областей - отже "все складно". Але тепер я все частіше гадаю, що десь в душі я - українка.
З того часу пройшло мабуть три зустрічі, поки ми обережно торкнулися "політики" - зараз до цього незнайомці ставляться обережніше, ніж старшокласники - до спонтаного сексу, бо це значно небезпечніше в наших реаліях. І лише тоді з'ясували, що ми в цілому схожі в поглядах.
Але ми б ніколи й не познайомились, колиб не візерунки на її платті.
-- А пам'ятаєш, як я тебе розглядав у натовпі, - сказав я.
-- Так, це було дуже неприлично, - сказала вона.
-- Всьому виною твоє платячко.
-- А от і ні! Ти був один на всю ту юрбу, хто взагалі звернув увагу.
І тут я пригадав Булгакова:
— «А что вы на меня так смотрите, отец родной? На мне узоров нету и цветы не растут.»
-- Цей хитрюга навіть тут протащив свою українофобію. Це ж пряма вказівка на вишиванки! буквальний опис, в такому презрительному контексті.