![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanПетро Олещук
Не так давно я подивився "легендарний" фільм Навального про палац Путіна. Мабуть, значно пізніше, ніж більшість вітчизняних опініонмейкерів. Причин на це багато, але головна - мені було не дуже цікаво. Та все ж глянув.
Непогано, зроблено професійно, витраченого часу зовсім не шкода.
Але мушу зазначити одне особисте застереження.
Пафос самого Навального як і більшості його коментаторів зводиться до наступного: "Дивіться що! Та навіщо йому стільки такого!"
Дійсно, Путіну, мабуть, це все не дуже потрібно, але у межах наявної у Росії парадигми влади йому нічого іншого не залишається як грати роль. І він її грає, а ці палаци - це демонстрація цієї ролі.
Природа влади в Росії досі архаїчна. Вона базується на "силі та потужності". А їх треба постійно демонструвати. У деяких приматів вирізнення носіїв влади забезпечується через помітний червоний зад. В межах російської моделі один із атрибутів демонстрації статусу - розкіш. Відповідно, якщо у численних місцевих князьків та "олігархів" розкіш просто нечувана, то у "головного" серед них розкіш має бути просто неймовірною, нереальною. Навіть якщо її майже ніхто не побачить. У олігархів тенісні корти та поля для гольфу? Значить, у Путіна має бути хокейний майданчик. Підземний. Навіщо? Та хто його знає, але, мабуть, на той момент нічого "крутішого" не вигадали. Ну не може "головний" в країні з такими олігархами демонструвати менший рівень розкошів. Інакше це буде сигнал про "слабкість", а "слабкість" - це найстрашніше.
Водночас, будуй все це "друзі", беручи спільну участь у єдиному проекті, що, очевидно, є аналогією "сплати данини" у давніх формах державності, бо данина - це не лише про гроші. Данина - це прояв покірності і демонстрація владно-підвладних відносин.
Але у цих палацах виявляється ще один цікавий момент російської державності на сучасному етапі - накладання кількох систем координат, які теоретично між собою суперечать. Подібні суперечності взагалі характерні для пострадянського простору.
Путін прагне втілювати у собі кілька систем легітимностей. Він одночасно "цар" - втілення ідеї монархізму, "господар землі Російської". Як цар - він перший серед "феодалів", і демонструвати розкіш для нього природно і неодхідно. Це підкріплює авторитет влади.
Одночасно - він продовжувач "генсеків" СРСР (розпад якого, як відомо, для нього "найбільша трагедія"), тобто, абсолютно "народний" лідер, що не має формально нічого у своїх руках, що лише "думає про народ" і т.д. Новий "сталін", якому нічого окрім елементарних речей не потрібно. Звісно, реальні генсеки геть не були "монахами", але їх публічний образ не міг поєднуватися з демонстрацією розкошів.
Ну і ще він одночасно - "сучасний світовий лідер у костюмі", обраний "демократично". Такий само як і Байден або Джонсон... Принаймні - для зовнішнього вжитку. Теоретично.
Таким чином, ми маємо одночасно "трьох Путіних". Перший може і має жити в розкошах, співмірних з його статусом, другий не живе матеріальним взагалі, третій - "живе на зарплатню".
Тому Путін одночасно "має право на все", і одночасно "нічого не має, це все вигадки і фальсифікації".
Нічого цього у фільмі Навального немає, лише згадки про корупцію. Але я переконаний, що сам Путін себе щиро "корупціонером" не вважає. Він "господар" Росії, що веде її до імперської величі, і має відповідати своєму статусу.
Ну і найголовніше. За Навальним виходить, що корупція - це от якраз Путін та його розгалужений клан, що включає його численних соратників, друзів та родичів. З цього може виникнути ідея, що досить цей клан прибрати, і все - "цивілізація". Мабуть, саме такої думки і очікують творці фільму.
Посил цей, мабуть, стосується не стільки рядових росіян. Їх роль і далі мінімальна. "Протести" це показали. Скільки "еліти" поза безпосереднім путінським оточенням.
І тут я бачу найцікавіше. У нас люблять говорити, що "навіщо ми цього Небутербродича згадуємо". Але згадуємо ми його переважно тому, що згадують активно його на "Заході".
Дуже заклопотані долею Навального і в ЄС, і у Штатах. Регулярно окремі заяви з цього приводу випускають.
Чи єдиний Навальний російський опозиціонер, який перебуває за гратами? Звісно, ні. Їх багато. Про більшість з них ніде на Заході ніхто нічого не чув. Чому? Бо вони не мають політичного значення. Вимоги звільнення Навального - це спосіб надати йому політичної ваги, це меседж для російської "еліти". І розшифрувати його не так і складно: "Ми готові знову перезавантажувати, але з нинішніми токсичними першими особами це просто неможливо. Давайте щось вирішуйте. Здається, давно у вас там не було "апоплексичних ударів" серед царів"?
Погодьтеся. Як фігура для "транзиту" влади усміхнений та "європейський" Навальний - ідеальний. Росію під формальним керівництвом Навального буде дуже легко "продати" як респектабельного партнера. У тому числі - для бізнесу. Великого, дуже великого бізнесу. При цьому, зміст самої влади хвилювати буде мало. Усі ж любили "демократа" Єльцина, який розстрілював власний парламент та влаштовував геноцид у регіонах власної держави.
Звісно, цей сценарій зовсім неочевидний. І для України він містить як потенційні плюси, так і очевидні ризики, хоча це і окрема тема. Але найголовніше - ніколи не треба забувати, що всі особливості російської політичної моделі створені не Путіним. Він якраз звичайнісінький епігон (як і його ідеологи). Вони зліпили усі традиційні російські моделі влади у щось одне, і використовують це більш-менш ефективно. Але нічого нового вони не вигадали. І це не "корупція". Це модель політичної організації суспільства.
-
Не так давно я подивився "легендарний" фільм Навального про палац Путіна. Мабуть, значно пізніше, ніж більшість вітчизняних опініонмейкерів. Причин на це багато, але головна - мені було не дуже цікаво. Та все ж глянув.
Непогано, зроблено професійно, витраченого часу зовсім не шкода.
Але мушу зазначити одне особисте застереження.
Пафос самого Навального як і більшості його коментаторів зводиться до наступного: "Дивіться що! Та навіщо йому стільки такого!"
Дійсно, Путіну, мабуть, це все не дуже потрібно, але у межах наявної у Росії парадигми влади йому нічого іншого не залишається як грати роль. І він її грає, а ці палаци - це демонстрація цієї ролі.
Природа влади в Росії досі архаїчна. Вона базується на "силі та потужності". А їх треба постійно демонструвати. У деяких приматів вирізнення носіїв влади забезпечується через помітний червоний зад. В межах російської моделі один із атрибутів демонстрації статусу - розкіш. Відповідно, якщо у численних місцевих князьків та "олігархів" розкіш просто нечувана, то у "головного" серед них розкіш має бути просто неймовірною, нереальною. Навіть якщо її майже ніхто не побачить. У олігархів тенісні корти та поля для гольфу? Значить, у Путіна має бути хокейний майданчик. Підземний. Навіщо? Та хто його знає, але, мабуть, на той момент нічого "крутішого" не вигадали. Ну не може "головний" в країні з такими олігархами демонструвати менший рівень розкошів. Інакше це буде сигнал про "слабкість", а "слабкість" - це найстрашніше.
Водночас, будуй все це "друзі", беручи спільну участь у єдиному проекті, що, очевидно, є аналогією "сплати данини" у давніх формах державності, бо данина - це не лише про гроші. Данина - це прояв покірності і демонстрація владно-підвладних відносин.
Але у цих палацах виявляється ще один цікавий момент російської державності на сучасному етапі - накладання кількох систем координат, які теоретично між собою суперечать. Подібні суперечності взагалі характерні для пострадянського простору.
Путін прагне втілювати у собі кілька систем легітимностей. Він одночасно "цар" - втілення ідеї монархізму, "господар землі Російської". Як цар - він перший серед "феодалів", і демонструвати розкіш для нього природно і неодхідно. Це підкріплює авторитет влади.
Одночасно - він продовжувач "генсеків" СРСР (розпад якого, як відомо, для нього "найбільша трагедія"), тобто, абсолютно "народний" лідер, що не має формально нічого у своїх руках, що лише "думає про народ" і т.д. Новий "сталін", якому нічого окрім елементарних речей не потрібно. Звісно, реальні генсеки геть не були "монахами", але їх публічний образ не міг поєднуватися з демонстрацією розкошів.
Ну і ще він одночасно - "сучасний світовий лідер у костюмі", обраний "демократично". Такий само як і Байден або Джонсон... Принаймні - для зовнішнього вжитку. Теоретично.
Таким чином, ми маємо одночасно "трьох Путіних". Перший може і має жити в розкошах, співмірних з його статусом, другий не живе матеріальним взагалі, третій - "живе на зарплатню".
Тому Путін одночасно "має право на все", і одночасно "нічого не має, це все вигадки і фальсифікації".
Нічого цього у фільмі Навального немає, лише згадки про корупцію. Але я переконаний, що сам Путін себе щиро "корупціонером" не вважає. Він "господар" Росії, що веде її до імперської величі, і має відповідати своєму статусу.
Ну і найголовніше. За Навальним виходить, що корупція - це от якраз Путін та його розгалужений клан, що включає його численних соратників, друзів та родичів. З цього може виникнути ідея, що досить цей клан прибрати, і все - "цивілізація". Мабуть, саме такої думки і очікують творці фільму.
Посил цей, мабуть, стосується не стільки рядових росіян. Їх роль і далі мінімальна. "Протести" це показали. Скільки "еліти" поза безпосереднім путінським оточенням.
І тут я бачу найцікавіше. У нас люблять говорити, що "навіщо ми цього Небутербродича згадуємо". Але згадуємо ми його переважно тому, що згадують активно його на "Заході".
Дуже заклопотані долею Навального і в ЄС, і у Штатах. Регулярно окремі заяви з цього приводу випускають.
Чи єдиний Навальний російський опозиціонер, який перебуває за гратами? Звісно, ні. Їх багато. Про більшість з них ніде на Заході ніхто нічого не чув. Чому? Бо вони не мають політичного значення. Вимоги звільнення Навального - це спосіб надати йому політичної ваги, це меседж для російської "еліти". І розшифрувати його не так і складно: "Ми готові знову перезавантажувати, але з нинішніми токсичними першими особами це просто неможливо. Давайте щось вирішуйте. Здається, давно у вас там не було "апоплексичних ударів" серед царів"?
Погодьтеся. Як фігура для "транзиту" влади усміхнений та "європейський" Навальний - ідеальний. Росію під формальним керівництвом Навального буде дуже легко "продати" як респектабельного партнера. У тому числі - для бізнесу. Великого, дуже великого бізнесу. При цьому, зміст самої влади хвилювати буде мало. Усі ж любили "демократа" Єльцина, який розстрілював власний парламент та влаштовував геноцид у регіонах власної держави.
Звісно, цей сценарій зовсім неочевидний. І для України він містить як потенційні плюси, так і очевидні ризики, хоча це і окрема тема. Але найголовніше - ніколи не треба забувати, що всі особливості російської політичної моделі створені не Путіним. Він якраз звичайнісінький епігон (як і його ідеологи). Вони зліпили усі традиційні російські моделі влади у щось одне, і використовують це більш-менш ефективно. Але нічого нового вони не вигадали. І це не "корупція". Це модель політичної організації суспільства.
-