don_katalan

Алі Татар-заде
один московитський кінодіяч (мизнайомі з 2014, коли той спочатку засудив окупацію, а потім прохав прибрати згадку про це, акцентуючи що в нього є шлюб, діти і учні) нещодавно розкрив мені сутність діяльності "кіноіскуства расії".
- Фільм удался, єслі єво цитіруют, как Грібаєдава
Одразу пригадав, як найтупіші істоти на моєму життєвому шляху полюбляють "цитувати" - а насправді папугувати - з інтонаціями, тембром і виразом міміки - вислови з совітських кінофільмів.
Іноді впадаючи в колективний транс - із завороженям смакуючи беззмістовний вміст, змагаючись у тому, хто краще передасть "неповторну" інтонацію артиста і тим як би наближуючись до мудрості актора, якому доручено озвучити репліку. Вони розуміють тут ерудицію.
Чого варті "любітілі булгакава", які вивчили наізусть його екранізації, ну і секти міміно, шуріка, саіда-паджигай та ще десятку телешедеврів.
- А що там цитують у Грібаєдава? - спитав я.
- Ну, многа чіго.
- Наприклад?
- Кпрімєру, "і дим атєчіства нам сладак і пріятін", маладой юнаша.
- Це з Гомера. "Одісея"
- Чіпуха. Грібаєдава расхваталі на цитати!
- Наприклад?
- Щастлівиіє часов...
- Це Шіллер
- Скора бля на бал!
- Це Пушкін
- Мнє вас жалка маладой юнаша. Ета всьо Грібаєдав.
ну ітд.
Я думаю ви поняли.
Кіно Росії - постійна спроба привчити кінозрітеля до мемів чи то пак "речекряків" - ідеального вигуку Оруела, 1984, коли вислів зароджується в горлянці минуючи мозок, на автоматизмі.
Невдалі кіно - це побочні ефекти тих експериментів. Наука трєбуєт жерьтв