don_katalan

Diana Makarova
Поїхали якось два дембеля по гриби.
Ну, слово за слово, рулять по лісовій дорозі, ну, трохи заблукали, там повернули, тут розвернулись - зирк, а тут якісь стовпчики, ну прямо в лісі стоять. Дембеля такі - спинились, стовпчики роззирили.
- Ага. То це ми в Бєларусь заїхали! - зметикували дембеля.
- Ух ти. А в тебе УБД з собою? - один питає.
- Аякже. А в тебе?
- Обіжаєш. Понятно, що з собою.
Знову неспішно пореготали, та вже пора й по коням, і пошвидше. Домів вертати.
А десь позаду щось ну так звично бухкає. Так гуркотить.
- А город подумав, учєнья ідут. - подумали розумні дембеля.
А то і правда йшли навчання. В Бєларусі. Під мудрою рукою старшенького братця, Росії, як і годиться. І при участі тієї ж Росії. Арта тренувалась.
... і не треба про премію Дарвіна, яку і варто, може, було б виписати нашим дембелям. Давайте про шок.
Дембеля наші повернулись шокованими аж так, що навіть пост до фейсбука ніхто не наважився писати.
- І ти розумієш, стоїмо ми на тому кордоні з Бєларуссю, за кілька кілометрів йде артпідготовка, а навколо НІКОГО. Ти розумієш - НІКОГО.
Ну, тобто, кордон наш з Бєларуссю у певних місцях цілком умовний, як і годилось за радянських часів - а шо такого?
- Ну, тобто, раптом що, заходь росіянська колона і йди маршем? - питаюсь я.
- Побєдним! - кажуть дембеля. - Дві години і беруть Полісся.
Шоковано й пошепки кажуть.
І я сама думала - писати це діло чи ні. А раптом же ж, я видам військову таємницю, що в нас кордони голі, якраз під час навчань Росія-Бєларусь. А раптом же ж скажу я цей страшний секрет, а хтось в Росії прочитає і скаже:
- Ага! Так от в чому їх главна воєнна тайна! - і розпочне наступ.
Ну, да. Звідки ж їм там, в Росії, знати, що в нас кордони голі?
Та й нас це, виходить, не дуже сильно цікавить.
... йшов восьмий рік війни з Росією.