don_katalan

Diana Makarova
Це відео вже обійшло сторінки, як мінімум, кириличні. Це відео дуже схоже на постановочне. Бо одразу в нього не віриш. Надто багато камер, і на сходах, і в квартирі.
Не віриш одразу ще й тому, що люди в квартирі занадто спокійні. Якщо, звичайно, вони не йдуть на смерть і все для себе вирішили.
Ти дивишся це відео кілька разів, прокручуючи штурм дверей і знову й знову повертаючись на ті кілька секунд в квартирі, до того, як кагебісти вриваються.
-Хорошая дверь. - каже чоловік, що тримає зброю в руках.
-Была. - відрубує жінка, що знімає на камеру.
Я увесь час думаю про цю жінку. Мені здається, що краще б їй теж загинути при штурмі.
Здається, я вже розумію, що відео не постановочне. Двадцять перше сторіччя. Камери в кожному телефоні. А коли так - мужність безгранична. Ці люди перед стратою, це зрозуміло.
Краще б і вона загинула, та жінка, увесь час думаю я.
-Хорошая дверь.
-Была.
Це або відео постановки, або останнього відчаю. Якщо дійсно друге - мужності цих людей немає краю.
Але я увесь час думаю про ту жінку...
-Хорошая дверь.
-Была.
Це як пароль. Три останніх слова від двох людей.
Мені здається, ці слова треба брати паролем, брати девізом, коли говориш про Бєларусь сьогодення.
-Хорошая дверь.
-Была.
ледь чується тремтіння в голосі.
Я все про неї думаю, про ту жінку. Це слово дійсно було для неї останнім. Всі слова після того як заарештовують і починають катувати - це вже не ти. Лише це останнє слово.
-Невже в Бєларусі почалось? - радіють люди.
-О, він герой, за ним підуть інші. - сподіваються люди.
Ні, здається, ці з останніх.
Серед моїх товаришів є заарештовані. Є ті, про кого ми вже й не взнаємо. Бо те, що вийде колись з застінків (якщо вийде) - буде чим завгодно, але не твоїм товаришем. І тут нічого не зробиш, нічим їм не допоможеш. І розумієш, чому здають свої своїх. Бо вони крокують в пекло, кожен через свої останні двері.
Я оплакую моїх товаришів і цю останню жінку Бєларусі.
-Хорошая страна.
-Была...
А, може, ні? Можливо, десь ще жыве Беларусь?