don_katalan

Алі Татар-заде
14 років тому, 7 листопада 2007, "група народних депутатов Украіни" відвідала Цхінвалі (центр окуповної РФ Ю.Осетії) без згоди влади Грузії. Нардепи "провели розслідування" появи в проросійських змі інформації, що Україна продала Грузії зброю. Продаж Україною зброї Грузії ціми нардепами розумівся як кримінал.
Дізнатися б прізвища ціх вазмущьоних депутатів, які допомагали Кремлю (нагадаю, що до прямої агресії РФ тоді залишалося менше року). І видати їх Грузії. Якщо хочете, можна обміняти їх на Саакашвілі.
Нагадаю, що в Грузії відвідування навіть туристів в окуповані землі карається законом. А політичні візити - і поготів. А тут цілий заколот, з метою зірвати україно-грузинське співробітництво в військовій сфері
=====
Алі Татар-заде
бувають добрі знайомі, з якими на відстані виникає дізкомунікація:
комунікація виходе тільки "обличчям до обличчя".
Простий приклад: він шле мені відеороліки, в надії що я подивлюся і стану розумнішим, а я не дивлюся відеороліки в принципі та в таких чудовищних кількостях - тим більше. Але зі свого боку я шлю йому електронні статті чи уривки з книжки, в наївній надії що він це прочитає.
Буває і гірше - коли вона шле йому вірші, які він принципово не читає, а він їй музичні записи, які вона принципово не слухатиме.
Усі ці кризи комунікації легко вирішуються при особистій зустрічі.
Але в наш час для окупованих, а тепер і для неокупованих теж це проблема.
Деякі на це негайно пропонують "побачитись" в якомусь скайпі, вацапі і ще якихось придатках, де ми маємо дивитись один на одного в самій неприємній з можливих позицій.
Пам'ятаю, як доскайпився до дівчини, яка була "не готова показати своє обличчя". Але вимкнути зображення вона не хотіла теж, так що вона винайшла?
Вона поставила прилад з камерою кудись убік, щоб я бачив тільки кімнату, а сама сиділа по той бік, за камерою. Все б нічого, але в камеру потрапив краєшок дзеркала і її боса дівоча ніжка, власне ступня до лодижки, якою вона теліпала протягом всієї бесіди.
Я чомусь так на ній сконцентрувався, що і тепер багато років по тому можу намалювати це зо всіма деталями, кожен пальчик. А тоді це заважало бесіді, бо незвично розмовляти зі ступнею.
Вихід який? мабуть, повертатися до жанру довгих листів. Перевірено століттями.