don_katalan

Ющенка я не любив, тому що бачив до президенства, він був хамовитий і дуже самозакоханий, в Криму вперто показував зверхність до свого головного електорату - кримських татар. Та я ніколи не був максималістом /ну може був в глибоком дитинстві, не пам'ятаю/ і не ототожнював два види зла, якщо вони явно нерівні. Коли вибір поміж ним та Януковичем, то сумнівів не мав жодного: те, чим я можу дорікнути людину рівня і кола Ющенка, для людини кола Януковича - не докора, а чеснота. В цьому полягає ключова різниця. Тимошенко може пообіцяти та обманути, а Янукович навіть не обіцяє; відповідно тиснути на першу можна, а на другого - не має ніякого сенсу.
Так а що там про душу?
Мабуть ви вже не пам'ятаєте цей епізод. А я - ніколи не забуду.
Коли Ющенко тільки став Президентом України, він зустрічався з путлером, який тоді ще був просто "северним соседом".
Так, ми всі знали що в кремлі мріяли "дать революции в морду", і що це вони стояли за "тремя сортами украінцов", але війни не було.
Більш того, путлер тоді щиро намагався побудувати нові стосунки з новим Президентом.
Це було, вважайте, публічно.
Московитський лідер вибачився за "все плохое", знаєте як московит уміє - да я наділал табе гавна, а теперь давай просто проєдєм і будєм жить дальше.
І далі сказав Ющенкові дуже важливу річ.
"Я ж не проти вас особисто", - обробляв він нашого "першого всенародного".
Я ж для Кучми старався. У нас з ним дружба. А руские сваіх не брасают. Це було не проти вас, це було заради вашого попередника.
Тепер станьте мені другом, - закінчив путлер, - і я так само старатимусь заради вас, пане Ющенко.
Тобто він взяв та й запропонував усі ресурси Московії - я навіть не буду їх перелічувати - на допомогу Ющенкові.
Ви тільки кивніть.
І той не кивнув.
Навряд чи Ющенко не почув, я це виключаю.
Ну навіть якщо він був такий тугодум, то уж в оточенні його точно було кому вловити такі сигнали. Я б сказав, поголовно кому було.
Так що він тільки кивні - і все було б в ажурі.
От за це я найбільше поважаю Ющенка. Є буквально ще кілька речей, за що саме, але це я поставлю на перше місце.
Він не продав душу.
Багато хто на його посаді зробив цей крок.
Гетьмани - справжні, вусаті, чубаті та з булавою - клювали на цей гачок просто косяками.
Попередники і наступники - аж бігом, аж в чергу вистроювались. Мене, мене!
Неочікувано я заповажав вірменського експрезидента Саргсяна.
Він мені глибоко несимпатичний.
Але він не покликав Москву на допомогу, коли Пашинян його скидав.
Може то була самовпевненість, гордість, глупість. А може - я роздивився в цьому, в суммі, просто страшному чоловіку щось добре, і це - те що він не продав душу.
На страшному суді Саргсян відповідатиме тільки за свої гріхи, але не за путлерівські.