don_katalan

Алі Татар-заде
Анна Ахматова колись писала, що після сталіна зустрілись "дві Росіи", росія сидевшая і росія сажавшая.
Але була і третя - сідевшая-і-сажавшая.
Уособлення марновірного жаху цієї "третьої росіи" - той самий тридцять сьомий рік, який так часто згадують. Згадують так, наче це перші репресії, чи особливо жахливі. Але особливо жахливі вони для тих, хто сам сажав і тепер питає "а мене-то за що?"
Сучасники пригадують, що цей рік (85 років тому) почався із посадок всіх найвищих чинів.
Молодші і середні чини пожвавились. Визволились шикарні квартири, які "большие шшкі" позабирали раніше. Відкрилися посади і перспективи небаченого кар'єрного зростання.
Тому середні і молодші чини кинулись зводити рахунки і ставати в чергу.
Черга, як вони гадали, стоїть за новими хатами, персональними авто, окладами і преміями, чинами і спецпайками.
"Каково же било їх разочарование", коли виявилось що ця черга веде на ешафот.
Але люди умнішають не одразу, і навіть не з другого разу. Коли другу хвилю - тих хто вдерся нагору взимку - похватали вже навесні, то це нікого не навчило, лізли далі.
Кожен думав "ну мене-то це точно не торкнеться"
Чому люди так думають? Не знаю, але це в природі людей. Я самий умний, самий везучий, я не такий як усі до мене, так кажуть собі організовані уми. А неорганізовані навіть і не кажуть, просто думають: усі кого збила машина на тому повороті - сами винуваті, бо вони дурні. Я не друний, я спритний і мене не зіб'є, тож я полізу туди ж і буду щастлів.
Молодші чини не вдуплились, що коли саджають, тортурують і страчують вже не тільки старші а й середні чини, то скоро прийдуть і за ними. Середні не вдуплились про старших.
Ті що позаймали посади навесні, невдуплились щодо зимових, а ті що прийшли влітку - щодо весінніх, осінні - щодо літових і так далі.
І не забувайте, що всі ці люди не просто дерлись нагору, але й допомагали горішнім пійти до пекла. Доноси - лише частка процесу. Публічні виступи до "приговореного", публічні відрікання від шефа, люті промови на мітингах, отруйні статті в печаті, що були приговорами - на все це вони вдавались, щоб зайняти чуже. Бувало що служебна квартира міняла нових хазяєв кожні 2-3 місяці.
Потім дійшло до всіх і одразу, але знову ж не все.
Суєвірний ужас перед тридцять сьомим як чимсь незбагнено жорстоким так і звучить із застиглим німим питанням: "А мене за що?"
=====
Алі Татар-заде
змолоду була в мене дівчина московитка, батьки ще пам'ятали свою губернію, а ця вже вважала себе кримчанкою. Ну, ми тоді слабко розрізняли ці нюанси.
Вона наставила мені роги, ми собі розсталися. Юному мені це було легко, не сказати що забув, але швидко втішився, діло молодоє.
Роки через два я перетнувся з її батьками. Ті поводились дивно. Тато її тиснув руку і дивився в очі со значєнієм, а мати її раптово розцілувала руки - я аж не встиг їх прибрати.
"Що ви робите?"
"Дякую, дякую тобі, що не вбив нашу доньку".