Borys Babin · Мовчання кримчат
Jan. 21st, 2022 07:10 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalan20 січня залишається для мене важливим часовим маркером у кримському питанні, адже на цю дату припадає день Автономної Республіки Крим.
У 1991 році в цей день Україна провела місцевий референдум щодо відновлення кримської автономії, скасованої сталинським режимом після злочинної депортації кримських татар у 1945 році.
12 лютого 1991 року, після цього опитування, було схвалене закон України "Про відновлення Кримської АРСР" № 712-XII
Надалі "святкувати день референдуму" вирішила кримська Верховна Рада та з 1993 року 20 січня стало загальноприйнятим "днем автономії". Хоча підкреслю, що відновлення автономії відбулося де-юре не 20 січня, а 15 лютого 1991 року коли закон № 712-XII був оприлюднений у "Голосі України" та набув чинності.
Окупанти з 2014 року декларують фейкову "спадковість" від АР Крим та пробують "святкувати" 20 січня фіктивний "День Республіки Крим", але виходить у них не дуже.
І не лише тому що це вигадане "свято зі сльозами на очах" адже відповідний настрій у кримчан сформувати карателям та їх поплічникам "чомусь" не вдається.
Насправді ж окупантам ця дата виявилася вкрай незручною.
По-перше - вона, якою б не була, вкрадена суто з української історії та українського календарю. Референдум 1991 року був за українськими правилами, в українському просторі та за українським законом. Крім того, повторюся, головним тут був саме закон української Верховної Ради у лютому, а не голосування кримчан у січні. У самому чинному наразі законі № 712-XII ніякі референдуми узагалі не згадуються, до речі.
Хтось, кажуть, пару років тому хотів тихесенько скасувати цей документ, але не так сталося як бажалося.
Та по-друге - кримську автономію українським законом було не створене чи визнане, але саме відновлене. А отже автономія що була в Криму з 15 лютого 1991 року є тим самим політико-територіальним утворенням, яке було до 1945 року. Тобто - вона була та є кримськотатарською за своєю природою автономією. Так, сенс цієї автономії локальні політики та пострадянські посадовці стали викривляти одразу після її утворення, і ця формально кримськотатарська автономія стала на тривалий період фактичним знаряддям протилежних цілей. Але dura lex sed lex і тому подвійний гіркий для агресора присмак цієї дати відчутний.
Та у цьому гіркому присмаку для агресора стали відчутні нотки кримського мигдалю після схвалення у 2021 році закону України про корінні народи. Який й став пазлом що увійшов, як це буває у кінематографі, в забиті мохом суспільного безпам'ятства та попелом війни конфігурації закону 1991 року.
Бо тепер маємо чітке правове пояснення - для чого та навіщо кримську автономію було відновлене українською владою.
Окупанти цей юридичний мигдаль з ампули у зубній коронці вже відчувають. Прикладом наразі я знайшов лише два свіжих "вітання" кримчан з боку агресора - від Марії Захарової та від Володимира Константинова, обидва максимально невнятні та як то кажуть "пусті". Перша мадам вміє талант висловлень на усі теми, ну а повне мовчання на півострові "на свято" було б вже явним симптомом, тож колаборанти були змушені "скинутися на гвоздики".
Традиційно "легке дихання" вітчизняних посадовців щодо усіх описаних вище питань також мені добре зрозуміле. Врешті решт у них часто бувають й інші клопоти. Політики та "кримські" чиновники про такі "токсичні" речі наразі мовчать розумним хором, бо їм хватає клепки відчувати справжню відсутність окремих глибоких знань із кримської проблематики у таких чутливих питаннях.
І це, мабуть, з їх боку правильно.
Бо на материковій Україні я знайшов тількі дві датовані 2022 згадки про нинішню дату від владних органів, і один з них - це Могилів-Подільска міськрада.
Але другий орган - це ВМС ЗСУ.
А тому хочу щиро подякувати саме тим, хто й буде насправді деокуповувати а потім реінтегровувати півострів, за те, що вони наразі все роблять згідно вимог статутів Збройних Сил України. Зокрема й святкують, на кораблях та в розташуваннях, за ніким не скасованим розпорядком.
Бо без доброї пам'яті немає перемоги.
А на менше - ми не згодні.
-
У 1991 році в цей день Україна провела місцевий референдум щодо відновлення кримської автономії, скасованої сталинським режимом після злочинної депортації кримських татар у 1945 році.
12 лютого 1991 року, після цього опитування, було схвалене закон України "Про відновлення Кримської АРСР" № 712-XII
Надалі "святкувати день референдуму" вирішила кримська Верховна Рада та з 1993 року 20 січня стало загальноприйнятим "днем автономії". Хоча підкреслю, що відновлення автономії відбулося де-юре не 20 січня, а 15 лютого 1991 року коли закон № 712-XII був оприлюднений у "Голосі України" та набув чинності.
Окупанти з 2014 року декларують фейкову "спадковість" від АР Крим та пробують "святкувати" 20 січня фіктивний "День Республіки Крим", але виходить у них не дуже.
І не лише тому що це вигадане "свято зі сльозами на очах" адже відповідний настрій у кримчан сформувати карателям та їх поплічникам "чомусь" не вдається.
Насправді ж окупантам ця дата виявилася вкрай незручною.
По-перше - вона, якою б не була, вкрадена суто з української історії та українського календарю. Референдум 1991 року був за українськими правилами, в українському просторі та за українським законом. Крім того, повторюся, головним тут був саме закон української Верховної Ради у лютому, а не голосування кримчан у січні. У самому чинному наразі законі № 712-XII ніякі референдуми узагалі не згадуються, до речі.
Хтось, кажуть, пару років тому хотів тихесенько скасувати цей документ, але не так сталося як бажалося.
Та по-друге - кримську автономію українським законом було не створене чи визнане, але саме відновлене. А отже автономія що була в Криму з 15 лютого 1991 року є тим самим політико-територіальним утворенням, яке було до 1945 року. Тобто - вона була та є кримськотатарською за своєю природою автономією. Так, сенс цієї автономії локальні політики та пострадянські посадовці стали викривляти одразу після її утворення, і ця формально кримськотатарська автономія стала на тривалий період фактичним знаряддям протилежних цілей. Але dura lex sed lex і тому подвійний гіркий для агресора присмак цієї дати відчутний.
Та у цьому гіркому присмаку для агресора стали відчутні нотки кримського мигдалю після схвалення у 2021 році закону України про корінні народи. Який й став пазлом що увійшов, як це буває у кінематографі, в забиті мохом суспільного безпам'ятства та попелом війни конфігурації закону 1991 року.
Бо тепер маємо чітке правове пояснення - для чого та навіщо кримську автономію було відновлене українською владою.
Окупанти цей юридичний мигдаль з ампули у зубній коронці вже відчувають. Прикладом наразі я знайшов лише два свіжих "вітання" кримчан з боку агресора - від Марії Захарової та від Володимира Константинова, обидва максимально невнятні та як то кажуть "пусті". Перша мадам вміє талант висловлень на усі теми, ну а повне мовчання на півострові "на свято" було б вже явним симптомом, тож колаборанти були змушені "скинутися на гвоздики".
Традиційно "легке дихання" вітчизняних посадовців щодо усіх описаних вище питань також мені добре зрозуміле. Врешті решт у них часто бувають й інші клопоти. Політики та "кримські" чиновники про такі "токсичні" речі наразі мовчать розумним хором, бо їм хватає клепки відчувати справжню відсутність окремих глибоких знань із кримської проблематики у таких чутливих питаннях.
І це, мабуть, з їх боку правильно.
Бо на материковій Україні я знайшов тількі дві датовані 2022 згадки про нинішню дату від владних органів, і один з них - це Могилів-Подільска міськрада.
Але другий орган - це ВМС ЗСУ.
А тому хочу щиро подякувати саме тим, хто й буде насправді деокуповувати а потім реінтегровувати півострів, за те, що вони наразі все роблять згідно вимог статутів Збройних Сил України. Зокрема й святкують, на кораблях та в розташуваннях, за ніким не скасованим розпорядком.
Бо без доброї пам'яті немає перемоги.
А на менше - ми не згодні.
-