![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Алі Татар-заде
104 роки тому (1917) Михайло Грушевський скликав в Києві "З'їзд поневолених народів Росії", який утворив організацію "Рада поневолених народів" та друкований орган "Свободний Союз".
Так от, учасники і гості організації ніколи не заявляи про скасування чи розпуск.
Деякі з них (закавказці, балти, молдовани) вже вибороли свій суверенитет, більшість - цей шанс не осягнули чи впустили.
Україна має право просто поновити союз і скликати нову Раду, а може і новий З'їзд.
Це я вже мовчу про те, що Михайло Грушевський - автор концепції і словосполучення "Російська Федерація", тому кожна прибуткова згадка РФ має сплачувати роялти його нащадкам або створеним ним організаціям.
Але ми можемо на першому етапі обмежитись вимогой, щоби у всіх федеральних центрах РФ стояв пам'ятник Михайлові Сергієвичу.
Саме через свою ідею "РФ" його партія носила певний час назву "соціал-федералісти".
=====
Алі Татар-заде
нові мови утворюються з існуючих, але й самі вони змінюються протягом часу; часто лише питання "лінійки", що вважати новою мовою а що - ще старою, тому що процес плине повільно і монотонно. Етнографи наводять в приклад "множину хижин": йдучи від села до села вздовж тубільного простору, ви помічаєте окремі дрібні розбіжності як всередині кожного з сел, так і поміж сусідніми; але розбіги незначні, можна сказати що ви доколупуєтесь; до того ж кожна різниця має пояснення - можна покликати мешканців двох будівель і дізнатись подробиці, чому в того дах вкритий соломою а в того листями. І так, йдучи далі, ви не побачите великої різниці в сусідів;
однак на середині або краю смуги хати вже будуть рішуче не ті, що з іншого краю смуги.
І ви дійдете висновку, що по краях живуть рішучо різні народи.
Цей приклад часто користують для пояснення, як повсюдяться діалекти у сталій зоні. Тобто, у просторі.
Однак цей же приклад за легкої уяви можна перекинути в час, уявивши що кожен ваш крок від дому до дому - не кілька метрів, а десять років.
Лінгвісти найближче з усіх гуманітаріїв підійшли до точної науки; ще трохи і буде справді як хімія чи механіка.
Тому їхнім законам вже можна вірити, чого не можна, наприклад, казати про "закони історії" чи "закони політики".
Пояснюючи причини, за якими мова перетворюється у часі, мовознавці повідкривали купу таких законів, чи правил, тому що потягнули з правильного боку: не з суті явища, а з його ознак
(тягнути з іншого кінця - це філософія чи дилетантство, в залежності від рівня прикладеного інтелекту)
Так, наприклад психологічні явища (мова стала іншою, тому що стало говорити так, а не едак, зручніше) лінгвісти не поклали в аксіому, а виявили експериментами та теоріями.
Причин появи нових слів, особливо словоутворення - дуже багато і вони виявлені.
Втім, як філософ-дилетант я тягну зі зворотнього, ненаукового кінця. Тому що мені здається, що мовознавці його впустили (буває), а дилетант це випадково побачив (і таке теж буває).
͟Н͟а͟ ͟м͟о͟ю͟ ͟д͟у͟м͟к͟у͟,͟ ͟с͟л͟о͟в͟а͟ ͟ч͟а͟с͟т͟о͟ ͟в͟и͟г͟а͟д͟у͟в͟а͟л͟и͟ ͟п͟о͟е͟т͟и͟.
Коли в нашу письмову епоху винахід слова документально приписують поетові чи прозаїку, то це подається як анекдот або цікавинка.
Якщо політично гостра атмосфера - то як доказ "несостоятельности" мови: мовляв, так вам цю мову навигадували всякі отеті, ви не мова - ви волапюк.
На мою ж думку, це не тільки природне явище, але в старовину - дописьмову і малописьмову епоху - саме поети рухали мову, принаймні їхній внесок був в порядки більший ніж зараз.
По-перше в дописьмову епоху - всі, а в малописьмову - більшість поетів були музикантами.
Це саме собі достатньо, щоб їхній слух займали окремі звуки, і розум постійно (неусвідомлено) шукав кращі форми для слова, його модифікації.
По-друге поет постійно вигадує нові поняття! і цілком слушно що для цього йому потрібні нові слова.
(Тут я цілком на боці Платона: спочатку поет вигадає летючий корабль, а вже потім майстер його зробить; вульгарний марксизм каже навпаки і тому виглядає підозріло)
По-третє поет в давнину невільно задавав новий мовний формат, тому що його пісні завчали, розносили і передавали на наступні два-три покоління. Тому будь-який його вдалий винахід розносився в часі і просторі.
Як же ми подивимось на чиєсь твердження, типу "та вашу мову вигадав Тичина"?
Це означає, що мова настільки жива, що в ній досі діють давні закони - і нічого більше.
Подивіться на мову, яку внормовують БЕЗ поетів. Виходить дійсно той волапюк. Самий простий приклад - канцеляризми, де гарантована відсутність поетичного ходу думок.
Головне місце ж давно заступили змі, особливо ті що видають звуки (телерадіо, інтернет).
Кіно, передачи (в тому числі дубляж) розносять нові слова сильніше ніж пісні.
Отже туди слід набирати людей з поетичним даром. Поет не завжди одразу підбере нове слово (його часто доводиться не пригадати, а вигадати), але він одразу скаже "так говорити не красиво: ви що, не чуєте?"
104 роки тому (1917) Михайло Грушевський скликав в Києві "З'їзд поневолених народів Росії", який утворив організацію "Рада поневолених народів" та друкований орган "Свободний Союз".
Так от, учасники і гості організації ніколи не заявляи про скасування чи розпуск.
Деякі з них (закавказці, балти, молдовани) вже вибороли свій суверенитет, більшість - цей шанс не осягнули чи впустили.
Україна має право просто поновити союз і скликати нову Раду, а може і новий З'їзд.
Це я вже мовчу про те, що Михайло Грушевський - автор концепції і словосполучення "Російська Федерація", тому кожна прибуткова згадка РФ має сплачувати роялти його нащадкам або створеним ним організаціям.
Але ми можемо на першому етапі обмежитись вимогой, щоби у всіх федеральних центрах РФ стояв пам'ятник Михайлові Сергієвичу.
Саме через свою ідею "РФ" його партія носила певний час назву "соціал-федералісти".
=====
Алі Татар-заде
нові мови утворюються з існуючих, але й самі вони змінюються протягом часу; часто лише питання "лінійки", що вважати новою мовою а що - ще старою, тому що процес плине повільно і монотонно. Етнографи наводять в приклад "множину хижин": йдучи від села до села вздовж тубільного простору, ви помічаєте окремі дрібні розбіжності як всередині кожного з сел, так і поміж сусідніми; але розбіги незначні, можна сказати що ви доколупуєтесь; до того ж кожна різниця має пояснення - можна покликати мешканців двох будівель і дізнатись подробиці, чому в того дах вкритий соломою а в того листями. І так, йдучи далі, ви не побачите великої різниці в сусідів;
однак на середині або краю смуги хати вже будуть рішуче не ті, що з іншого краю смуги.
І ви дійдете висновку, що по краях живуть рішучо різні народи.
Цей приклад часто користують для пояснення, як повсюдяться діалекти у сталій зоні. Тобто, у просторі.
Однак цей же приклад за легкої уяви можна перекинути в час, уявивши що кожен ваш крок від дому до дому - не кілька метрів, а десять років.
Лінгвісти найближче з усіх гуманітаріїв підійшли до точної науки; ще трохи і буде справді як хімія чи механіка.
Тому їхнім законам вже можна вірити, чого не можна, наприклад, казати про "закони історії" чи "закони політики".
Пояснюючи причини, за якими мова перетворюється у часі, мовознавці повідкривали купу таких законів, чи правил, тому що потягнули з правильного боку: не з суті явища, а з його ознак
(тягнути з іншого кінця - це філософія чи дилетантство, в залежності від рівня прикладеного інтелекту)
Так, наприклад психологічні явища (мова стала іншою, тому що стало говорити так, а не едак, зручніше) лінгвісти не поклали в аксіому, а виявили експериментами та теоріями.
Причин появи нових слів, особливо словоутворення - дуже багато і вони виявлені.
Втім, як філософ-дилетант я тягну зі зворотнього, ненаукового кінця. Тому що мені здається, що мовознавці його впустили (буває), а дилетант це випадково побачив (і таке теж буває).
͟Н͟а͟ ͟м͟о͟ю͟ ͟д͟у͟м͟к͟у͟,͟ ͟с͟л͟о͟в͟а͟ ͟ч͟а͟с͟т͟о͟ ͟в͟и͟г͟а͟д͟у͟в͟а͟л͟и͟ ͟п͟о͟е͟т͟и͟.
Коли в нашу письмову епоху винахід слова документально приписують поетові чи прозаїку, то це подається як анекдот або цікавинка.
Якщо політично гостра атмосфера - то як доказ "несостоятельности" мови: мовляв, так вам цю мову навигадували всякі отеті, ви не мова - ви волапюк.
На мою ж думку, це не тільки природне явище, але в старовину - дописьмову і малописьмову епоху - саме поети рухали мову, принаймні їхній внесок був в порядки більший ніж зараз.
По-перше в дописьмову епоху - всі, а в малописьмову - більшість поетів були музикантами.
Це саме собі достатньо, щоб їхній слух займали окремі звуки, і розум постійно (неусвідомлено) шукав кращі форми для слова, його модифікації.
По-друге поет постійно вигадує нові поняття! і цілком слушно що для цього йому потрібні нові слова.
(Тут я цілком на боці Платона: спочатку поет вигадає летючий корабль, а вже потім майстер його зробить; вульгарний марксизм каже навпаки і тому виглядає підозріло)
По-третє поет в давнину невільно задавав новий мовний формат, тому що його пісні завчали, розносили і передавали на наступні два-три покоління. Тому будь-який його вдалий винахід розносився в часі і просторі.
Як же ми подивимось на чиєсь твердження, типу "та вашу мову вигадав Тичина"?
Це означає, що мова настільки жива, що в ній досі діють давні закони - і нічого більше.
Подивіться на мову, яку внормовують БЕЗ поетів. Виходить дійсно той волапюк. Самий простий приклад - канцеляризми, де гарантована відсутність поетичного ходу думок.
Головне місце ж давно заступили змі, особливо ті що видають звуки (телерадіо, інтернет).
Кіно, передачи (в тому числі дубляж) розносять нові слова сильніше ніж пісні.
Отже туди слід набирати людей з поетичним даром. Поет не завжди одразу підбере нове слово (його часто доводиться не пригадати, а вигадати), але він одразу скаже "так говорити не красиво: ви що, не чуєте?"