don_katalan

Зі стратегії: захищайся по усьому периметру, бий — у найслабше місце. Супроводжуй допоміжними ударами, відволікаючими маневрами. … Останній припис: як вимагає ситуація – не заморочуйся стратегією: підставили ферзя ненароком? Бери!
1. Найслабша ланка.
У росіян — це особовий склад. Його й кошмарити.
А найбільше його дістає — вогонь ЗСУ. А ЗСУ робить усе можливе (часом більше). А посилити вогневий вплив на ворога, найбільше помагає поміч зброєю. Більше — краще: не вибірково, не дозовано, а повноцінно — за усіма нашими заявками. Щоб зупинити вражу силу треба напруження всіх сил Цивілізації, а не тільки України.
Ось чого, а не через забаганки чи примхи, неустанно повторюємо: зброї, зброї, і знову зброї.
Я не гірше горе-експертів в курсі, що формально Захід, та й ніхто інший, крім штатних безпекових організацій (ООН, ОБСЄ) нам нічого не винен. Але й Росія не повинна була нападати. Як будувати політику лише на формальних зобов’язаннях, то краще зразу у собачу будку заховатись.
2. Найсильніша гарантія
Не бачу нічого патріотичного у тому, щоб надуватись ніби ми самотужки здатні впоратись із, усім світом годованим, російським ведмедем, ще й сподіватись без союзників убезпечитись від нього опісля. Навпроти, вважаю таку позицію шкідництвом, під маскою патріотизму.
І як у війні найбільшою поміччю нам є зброя (див. пункт 1), то опісля — найкращою (фактично єдиною) гарантією є вступ у НАТО.
Що НАТО є гарантією засвідчується усією його понад 70-ти річною історією, а що інших немає — тим, що їх ніхто не пропонує: антиНАТОвці обмежуються вказівкою на потенційну можливість.
Створіть. А вже потім умовляйте відмовитись від курсу у НАТО. А не так: стрибай, Україно, а водичку до басейну згодом заллємо.
І затямте: справжньою гарантією є тільки збройний захист. Не чий попало, а держав, які у купі з Україною, переважать росію у воєнному відношенні.
А найспритніші махлярі, замість рисака гарантій нав’язують клячу беззахисності.. Якою є будь-що, крім прямої збройної участі у війні.
На війні нам треба Перемога. Найбільша поміч у цьому — зброя.
Після війни нам потрібні гарантії безпеки. Найкращою, а поки єдиною, є вступ у НАТО.
І ніяких емоцій.
=====
Victor Tregubov
Українська, білоруська, російська, фінська, шведська, естонська, литовська, латвійська, німецька, польська, угорська, румунська, словацька та чеська, болгарська, кримскотатарська, турецька, ногайська, казахська, узбецька, киргизська, калмицька і ще довга низка тюркських, адигейська, перська, осетинська, грузинська, вірменська, ще дуже довга низька кавказьких різної генези, пушту та дарі, корейська, арабська, мандаринська, манчжурська.
Знаєте, що це?
Це - дуже неповний перелік мов, якими розмовляла більшість населення незалежних країн, на які Росія нападала з метою окупації всієї країни, встановлення/втримання лояльного режиму чи відторгнення частини території. Якщо рахувати ті, на які нападала з інших причин та через проксі, а також включити мови регіонів та племен додержавного ладу, список займе кілька сторінок, і включить в себе іспанську, арабську, корейську, низку африканських та низку алеутських.
Киньте цей перелік в того, хто вам ще раз скаже, що росіяни обирають собі цілі для зовнішньої агресії по мові спілкування населення, а не по здатності цього населення чинити збройний опір.
Бо несила читати відверту маячню. Навіть видану з благих патріотичних міркувань.