![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanКоли ознайомився із повним текстом рішення Європейського суду щодо прийнятності позову України та Нідерландів проти рф, але ще не почав читати додатки до рішення на 800 сторінках, можна зробити нарис з окремих важливих та цікавих тез Суду.
Як випливає з рішення, тепер в усіх справах в Суді проти рф (а лише щодо конфлікту їх там не менш ніж 3500) роль фактично відсутнього судді ЄСПЛ від рф під час розгляду буде грати один із суддів ЄСПЛ, таку систему вирішено зробити через неучасть агресора у Конвенції та в Суді (п. 40).
Як НЕ випливає прямо з рішення, але як у ньому постійно йдеться поміж-стрічок, тривала, річна пауза у його винесенні пов’язана, серед іншого, й розглядом справи Боїнгу голландським судом, ЄСПЛ очевидно чекав хоча б на рішення першої інстанції (п. 92 та багато інших).
У рішенні, в вимірі подій 2014 року згадано про діяльність «групи Вагнера, контрольованої Євгеном Пригожиним, близьким поплічником Володимира Путіна» та водночас про найманців з групи «Єнот», знов-таки у вимірі 2014 року (п. 200). Дійсно спіраль історії штука цікава та іноді трагічна.
У рішенні підкреслене роль, в якості доказів, звітів неурядових організацій (п. 442, 443, 472 та інші); примітно, що окремо згадано як Bellingcat, так й InformNapalm. Отже чим більше таких звітів буде наразі – тим простіше буде надалі міжнародним судовим органам щодо викриття та покарання загарбників.
Активніше пишемо звіти до міжнародних структур, шановні громадські діячі!
Але виключне значення Суд приділив звітам СММ ОБСЄ та УВКПЛ (п. 462, 596 та інші), вони очевидно будуть важливі й для нових міжнародних судових процесів; СММ наразі вже немає, але спеціальна комісія УВКПЛ в Україні за резолюцію 49/1 активно працює.
Суд повною мірою врахував у рішенні небажання рф конструктивно співпрацювати в цій справі з судом (п. 459), аж на рівні окремого порушення росією вимог ст. 38 Конвенції.
Через феєричні спроби рф «хоч щось розповідати», причому «в режимі стенд-апу» Суд був змушеним дослідити питання відповідальності держави Україна за діяльність …сайту Myrotvorets (п. 498, 499) та прийшов до висновку, що такої відповідальності немає, та водночас – що включення у базу даних Myrotvorets не створює загрози праву на життя занесеного.
Тут вже якось трошки невдобне за Myrotvorets виходить))
Примітно що Суд для доведення прямої участі армії рф у боях на Сході України з 2014 року поставив Москві прості питання – статистику померлих та поранених в російській армії за останні роки та статистику нагороджень військових; рф ці відомості надати відмовилося. Також рф відмовилося повідомити про належність до своїх спецслужб чи армії злочинного «керівництва» терористичних «республік», а також – про персоналії «переговірників» у Іловайську в 2014 році (п. 580, 583, 584, 585). Результат такої відмови, як то кажуть, «на табло».
Також Суд звернув увагу на те, що Гіркін та Бородай, ключові фігуранти подій на Сході, до цієї злочинної епопеї порушували у 2014 році права людини в Криму, а щодо Криму ЄСПЛ вже констатував відповідальність рф в 2020 році (п. 589-592). Подібний підхід Суд використав щодо фігурантів, які до Донецьку та Луганську відзначилися у Придністров’ї (п. 593), щодо відповідальності рф за яке Суд також неодноразово схвалював рішення.
Також Суд в якості доказу відповідальності рф звернув увагу на заяви чеченців в Донецьку, що їх «надіслав президент Рамзан Кадиров» (п. 601), та злочинні заяви «казака» Козіцина в Луганську ,що він «відповідає лише перед путіним» та шо путін є «його імператором» (п. 601). Отже, «гуляй, шальная…».
З фундаментальних доводів Суд навів дуже просту логічну конструкцію спростування «нас тут нема». Адже рф у процесі цілком відкидала свою участь у діяльності злочинних збройних формувань на Сході України та навіть заперечувала свою обізнаність про таку діяльність. Водночас, вказав Суд, це є завідомо ат абсолютно недостовірним, зважаючи на те, що рф прямо та публічно демонструвала таку обізнаність під час своєї участі у «мінському процесі» (п. 604).
Крім того, Суд вказав, що рф не змогла надати жодних раціональних пояснень запровадженню військових таборів, де проводилися «військові навчання» прямо біля районів України, де велися бойові дії (п. 644), адже це дійсно нераціонально саме для справжніх навчань – проводити їх у зоні ризику.
Цей простий логічний аргумент Суду може бути використаний потім, прикладом – під час трибуналу над генералами режиму Лукашенки та їх «навчань» за останній рік.
З юридичних цікавинок є те, що Суд у рішенні визнав «територіальну» прийнятність питання збиття Боїнгу, але відклав на наступний етап справи питання такої ж прийнятності щодо наслідків обстрілів рф підконтрольної території України (п. 702). Різниця, як пояснив Суд, тут у тому, що у випадку Боїнгу й місце пострілу й місце враження було на території під контролем рф, а у випадку низки обстрілів з боку військ рф цивільних об’єктів на підконтрольній Україні території – ні.
З позиції України суд точно відхилив лише одну тезу, про порушення права на вибори (п. 726), адже Конвенція захищає лише парламентські вибори, а у матеріалах справи йшлося про президентські, 2014 року; решту вимог було визнане прийнятими для розгляду по суті.
Отже далі Суд буде розглядати щодо російських загарбників на Сході України питання, за період з травня 2014 р. до січня 2022 року:
- незаконних військових нападів на цивільних осіб та об’єкти, включаючи збиття літака рейсу МН17, стрільби по цивільним особам, позасудових страт,
- катування чи забиття до смерті цивільних осіб та українських військових, які потрапили в полон чи інакше припинили участь у воєнних діях, включаючи випадки сексуального насильства та нелюдських умов тримання під вартою;
- примусовій праці;
- викрадень, незаконних позбавлень свободи;
- навмисних нападів та залякування різноманітних релігійних громад, «що не дотримуються російської православної традиції»;
- переслідуванні незалежних журналістів та блокування мовлення українських медіа;
- знищення приватної власності, включаючи житло та машини цивільних осіб, крадіжки, мародерство, незаконне відібрання без відшкодування;
- заборони навчання українською мовою;
- переслідування цивільних осіб українського походження та громадян, які підтримують територіальну цілісність України.
З наведеного примітно, що Суд мимоходом визнав «російську православну традицію» предметом російського вторгнення та порушення прав людини в України, підставою вказаної релігійної дискримінації з боку загарбників.
Також у рішенні Суд так саме мимоходом, в рамках визначення підстав не порушення шестимісячного строку подання Нідерландами заяви (бо Боїнг збили у 2014-му а заява була подана у 2018-му) серед поважних причин вказав на те, що не тільки окремі представники рф мають бути встановлені та покарані за збиття Боїнгу, але й держава як така, на вищому рівні управління, яке має понести відповідальність (п. 812).
Отже вказане рішення Європейського суду має не лише виключну практичну юридичну та політичну значущість для України, але безперечно увійде в усі підручники з міжнародного права.
Як випливає з рішення, тепер в усіх справах в Суді проти рф (а лише щодо конфлікту їх там не менш ніж 3500) роль фактично відсутнього судді ЄСПЛ від рф під час розгляду буде грати один із суддів ЄСПЛ, таку систему вирішено зробити через неучасть агресора у Конвенції та в Суді (п. 40).
Як НЕ випливає прямо з рішення, але як у ньому постійно йдеться поміж-стрічок, тривала, річна пауза у його винесенні пов’язана, серед іншого, й розглядом справи Боїнгу голландським судом, ЄСПЛ очевидно чекав хоча б на рішення першої інстанції (п. 92 та багато інших).
У рішенні, в вимірі подій 2014 року згадано про діяльність «групи Вагнера, контрольованої Євгеном Пригожиним, близьким поплічником Володимира Путіна» та водночас про найманців з групи «Єнот», знов-таки у вимірі 2014 року (п. 200). Дійсно спіраль історії штука цікава та іноді трагічна.
У рішенні підкреслене роль, в якості доказів, звітів неурядових організацій (п. 442, 443, 472 та інші); примітно, що окремо згадано як Bellingcat, так й InformNapalm. Отже чим більше таких звітів буде наразі – тим простіше буде надалі міжнародним судовим органам щодо викриття та покарання загарбників.
Активніше пишемо звіти до міжнародних структур, шановні громадські діячі!
Але виключне значення Суд приділив звітам СММ ОБСЄ та УВКПЛ (п. 462, 596 та інші), вони очевидно будуть важливі й для нових міжнародних судових процесів; СММ наразі вже немає, але спеціальна комісія УВКПЛ в Україні за резолюцію 49/1 активно працює.
Суд повною мірою врахував у рішенні небажання рф конструктивно співпрацювати в цій справі з судом (п. 459), аж на рівні окремого порушення росією вимог ст. 38 Конвенції.
Через феєричні спроби рф «хоч щось розповідати», причому «в режимі стенд-апу» Суд був змушеним дослідити питання відповідальності держави Україна за діяльність …сайту Myrotvorets (п. 498, 499) та прийшов до висновку, що такої відповідальності немає, та водночас – що включення у базу даних Myrotvorets не створює загрози праву на життя занесеного.
Тут вже якось трошки невдобне за Myrotvorets виходить))
Примітно що Суд для доведення прямої участі армії рф у боях на Сході України з 2014 року поставив Москві прості питання – статистику померлих та поранених в російській армії за останні роки та статистику нагороджень військових; рф ці відомості надати відмовилося. Також рф відмовилося повідомити про належність до своїх спецслужб чи армії злочинного «керівництва» терористичних «республік», а також – про персоналії «переговірників» у Іловайську в 2014 році (п. 580, 583, 584, 585). Результат такої відмови, як то кажуть, «на табло».
Також Суд звернув увагу на те, що Гіркін та Бородай, ключові фігуранти подій на Сході, до цієї злочинної епопеї порушували у 2014 році права людини в Криму, а щодо Криму ЄСПЛ вже констатував відповідальність рф в 2020 році (п. 589-592). Подібний підхід Суд використав щодо фігурантів, які до Донецьку та Луганську відзначилися у Придністров’ї (п. 593), щодо відповідальності рф за яке Суд також неодноразово схвалював рішення.
Також Суд в якості доказу відповідальності рф звернув увагу на заяви чеченців в Донецьку, що їх «надіслав президент Рамзан Кадиров» (п. 601), та злочинні заяви «казака» Козіцина в Луганську ,що він «відповідає лише перед путіним» та шо путін є «його імператором» (п. 601). Отже, «гуляй, шальная…».
З фундаментальних доводів Суд навів дуже просту логічну конструкцію спростування «нас тут нема». Адже рф у процесі цілком відкидала свою участь у діяльності злочинних збройних формувань на Сході України та навіть заперечувала свою обізнаність про таку діяльність. Водночас, вказав Суд, це є завідомо ат абсолютно недостовірним, зважаючи на те, що рф прямо та публічно демонструвала таку обізнаність під час своєї участі у «мінському процесі» (п. 604).
Крім того, Суд вказав, що рф не змогла надати жодних раціональних пояснень запровадженню військових таборів, де проводилися «військові навчання» прямо біля районів України, де велися бойові дії (п. 644), адже це дійсно нераціонально саме для справжніх навчань – проводити їх у зоні ризику.
Цей простий логічний аргумент Суду може бути використаний потім, прикладом – під час трибуналу над генералами режиму Лукашенки та їх «навчань» за останній рік.
З юридичних цікавинок є те, що Суд у рішенні визнав «територіальну» прийнятність питання збиття Боїнгу, але відклав на наступний етап справи питання такої ж прийнятності щодо наслідків обстрілів рф підконтрольної території України (п. 702). Різниця, як пояснив Суд, тут у тому, що у випадку Боїнгу й місце пострілу й місце враження було на території під контролем рф, а у випадку низки обстрілів з боку військ рф цивільних об’єктів на підконтрольній Україні території – ні.
З позиції України суд точно відхилив лише одну тезу, про порушення права на вибори (п. 726), адже Конвенція захищає лише парламентські вибори, а у матеріалах справи йшлося про президентські, 2014 року; решту вимог було визнане прийнятими для розгляду по суті.
Отже далі Суд буде розглядати щодо російських загарбників на Сході України питання, за період з травня 2014 р. до січня 2022 року:
- незаконних військових нападів на цивільних осіб та об’єкти, включаючи збиття літака рейсу МН17, стрільби по цивільним особам, позасудових страт,
- катування чи забиття до смерті цивільних осіб та українських військових, які потрапили в полон чи інакше припинили участь у воєнних діях, включаючи випадки сексуального насильства та нелюдських умов тримання під вартою;
- примусовій праці;
- викрадень, незаконних позбавлень свободи;
- навмисних нападів та залякування різноманітних релігійних громад, «що не дотримуються російської православної традиції»;
- переслідуванні незалежних журналістів та блокування мовлення українських медіа;
- знищення приватної власності, включаючи житло та машини цивільних осіб, крадіжки, мародерство, незаконне відібрання без відшкодування;
- заборони навчання українською мовою;
- переслідування цивільних осіб українського походження та громадян, які підтримують територіальну цілісність України.
З наведеного примітно, що Суд мимоходом визнав «російську православну традицію» предметом російського вторгнення та порушення прав людини в України, підставою вказаної релігійної дискримінації з боку загарбників.
Також у рішенні Суд так саме мимоходом, в рамках визначення підстав не порушення шестимісячного строку подання Нідерландами заяви (бо Боїнг збили у 2014-му а заява була подана у 2018-му) серед поважних причин вказав на те, що не тільки окремі представники рф мають бути встановлені та покарані за збиття Боїнгу, але й держава як така, на вищому рівні управління, яке має понести відповідальність (п. 812).
Отже вказане рішення Європейського суду має не лише виключну практичну юридичну та політичну значущість для України, але безперечно увійде в усі підручники з міжнародного права.