don_katalan

Пам'ятаєте, була колись одіозна адвокатка Тетяна Монтян? Вона не любила мити голову.
Слухайте, ну, голова і голова, комусь і нічого, коли волосся висить брудними пацьорками. Але іноді цей зовнішній бруд сигналізує про бруд душі. В Тетяни Монтян з брудом було все ок, тобто, він був на місці. Вона хворіла на копролалію (не плутати з копрофагією, хоча ці дві копри загалом ходять поруч) - тобто, бажання нецензурно лаятись і час від часу демонструвати геніталії. Щось таке схоже на країну на літеру Ро.
Закінчилось все закономірно. Монтян спочатку почала гасати до квазікраїн ДНР та ЛНР, а потім гасанула і до країни Ро. Кажуть, і зараз там виступає у Соловйових-Скабеєвих. Тобто, зрадниця як вона є.
Але свого часу Тетяна Монтян мала багато симпатиків. Люди казали:
- Так вона ж говорить українською, отже, вона наша і патріотка.
- Так вона ж рубає правду-матку, отже, вона за правду.
Людська логіка іноді має дуже дивні оберти.
Ну, а оскільки Монтян все ж мала адвокатські справи в кримінальному судівстві - деякі свої справи вона виставляла на інтернет-сторінки. Так одного разу вона виставила переписку двох негідників, явного криміналу, чи навіть не вбивць. Це була закохана парочка, вони листувались, і от їхні листи, чи підшиті до справи, чи перехоплені, Монтян виставила на загальне прочитання.
Аудиторія українського сегменту Живого журналу була місцями досить елітарною - політики, письменники, активісти і навіть, вибачте, поети. І от ця аудиторія почала смакувати ці любовні листи, розносити їх сторінками і всі разом потішались в стилі "Вася з хутору сказав ГИ і тупа посмішка озарила його спотворене інтелектом літцо":
- Гля, ти диви, а ці покидьки теж пнуться до кохання!
Регіт стояв над інтернетними сторінками в ті дні.
І кожен, хто реготав, не розумів, звичайно, що в цей момент вони показують себе ще більшими покидьками, ніж та парочка кримінальних закоханих.
Таке або розумієш, або ні, пояснювати вже некорисно.
... пройшли роки.
Симпатики Монтян тепер навряд чи зізнаються у тому, що були колись її палкими прихильниками. Та й ставлення до деяких питань етики змінилось. Майже кожен може матюкнутись, не питання, деякі роблять це регулярно, та не питання знов, хто ж не любить гарячий матерок, а ще коли він вчасно і влучно. Але далеко не кожен допустить вже на своєму обличчі посмішку типу "ГИ" і регіт над ЧУЖИМИ листами, хто б їх не написав.
Та й хіба це листи?
Це ж просто особиста записка, і адресована вона самій собі. Кому? Отій, у кого обшуки? Ти що, тіточку пожаліла? Та нехай поменше крадуть, то й ми над ними сміятись не будемо. Що кажеш? Що записка не має стосунку до кримінальної справи? Та яка різниця, що, поржать ніззя?
Кожен, хто показав у інтернеті цю записочку.
Записочку, яка не має стосунку до справи, а є просто інтимним елементом, як труси, як прокладка в сміттєвому пакеті, як недоїдений плавлений сирок на поличці холодильника.
Кожен, хто поаналізував її, посмоктав, покуштував на зуб, на нюх - ви нагадуєте мені людей, що риються в чужому кошику з засраними трусами. Нюхаєте їх, куштуєте на смак, на запах.
Це захворювання, і пропоную назвати його синдромом Тетяни Монтян. Ви гідні її учні.
Або просто - копрофагія