don_katalan

Фільм починається з того, як веселий московитський офіцерік бігає завойованою столицею, грабує магазин вина і несе цілу коробку шампанскаго. Навколо московитські салдатики грабують і насилують. Атмосфера яку створили режисери – празднічьная, задорнінькая, шалавліая.
Наступна сцена – московитський правитель, лисіючий хмирь з очима гебіста, застає офіцерика за грабунком. Той думає: все, розстріляють; однак лисий імператор змилостивився і навіть прийшов на бенкет, де полк жере крадене шампанське.
Це – опис серіалу «Саюс Спасєнія: Врємя Ґнєва», що його випустили в 2022.
А монтували якраз в ті місяці, коли в Кремлі планували повномаштабне вторгення в Україну «і далі куди заведе».
І монтував це продюсер Ернст, шеф головного пропагандистського каналу Московії.
Він взяв одзнятий за рік до того 2-годинний фільм, «доснял», вставив туди сцени зі своєю жінкою (вона грає «жену декабріста»), наповнив додатковим сенсом.
Сенс цей ми і розберемо.
Це не реклама фільму.
Я дивився тому, що в окупації. Більше, вибачте, нема чого дивитися.
Вам буде дивитися неприємно.
Як здогадалися мабуть, йдеться про ХІХ століття, і ворожа столиця, яку так весело, прикольно грабувати – це Париж.
Але половина сцен цього серіалу присвячена … Україні.
Сцен прив’язаних до «Повстання Чорнигівського полку» (Южное брацтво декабристів) навпіл зі сценами про невдалий переворот у Пітімбурзі.
На відміну від більшості рос.фільмів про «істарічєскую маларосію», тут підійшли з декораціями грунтовно. Вже нема довгих хат-общежитій з чорних брьовєн, як в блокбастері «Гоголь» (знімали цю грязь під Смоленськом).
Інтерес приправительственних інтелігентів до України тут вже відчувається.
І тому я кажу, що вам дивитися буде вкрай неприємно.
На початку фільма бачимо бо іділію, як її уявляють московити: малароси гварят памаларасійскє, але цілком нармальні люді, слушают начяльство, як і положено всім нармальним людям.
Потім вони трохи бунтують: ну, всипали шпицрутенів невинному і невоєнному.
Ну буває. Ну жизь такая.
Тільки маларасійци якось дивно зреагували, почали бунт.
Але майбутній декабрист ініціатівнєнько бунт розігнав одними лише словами, причому брехливими. Ай маладець. А вдячні маларасійци почали йому кланятися – вдячні, атходчівиє.
Так собі уявляє московит сучасний ідеальну Україну.
А навіть і той, приговорений до шпіцрутенов, попрохав його сікти далі.
Іділія.
Потім московити показують нам нехорошу маларосію.
Повстання Чорнигівського полку.
Чорнигівський полк – всі як один московити, просто всі.
Вони підняли повстання, мета блаародная, воля, свобода.
Але салдатіки підкачали, почали гвалтувати маларасієк, віднімати бухло в шинкарів, вимагати єду бєсплатно, і нарешті спалили село, в якому квартирувалися.
Все це на фоні невимовних душевних страждань офіцерського корпуса.
Адже офіцеріки (той самий що грабував у Парижі) це душі тонкі, ранимі.
Ім с одной старани і неприятно бачити як свирепствують салдатики.
А з іншого боку салдатики це соль землі російской.
Страшная ділємма.
Повторюся, що кіно дознімалося Ернстом в ті місяці, коли шефи Ернста вже вовсю ділили Україну.
Про пітімбурзьку частину розповідати не буду, окрім одної дотепної колізії.
Патос кіна – ах как плоха када московити убівають московитів.
А я дивлюся на це і гадаю: нє, а чо, нормально.