don_katalan

О, звичайно. Діти під час війни страждають найперше.
Чи страждають російські діти, коли їм кажуть:
- Папу привезли в мешке, завтра похорон. Нет, папу ты не увидишь, хоронить будем в закрытом гробу.
а потім ці ж російські діти чують шушукання за гробом:
- Да привезли там ногу и руку. Остальное просто насыпали землей.
О, звичайно, ці діти страждають. Папа всьо. Яким би він там не був. А тепер просто досипаний землею. Знайшли лише руку і ногу.
Але тут навіть не треба викликати диявола, який в деталях. Тут все шито білими нитками, і історія ясна й прозора, коли поставити ряд запитань:
- Хто ПЕРШИМ почав агресію?
- Хто порушив встановлені історичні кордони?
- Хто пішов на чужу територію, стріляючи, гвалтуючи, катуючи, вбиваючи?
- Хто першим почав вбивати дітей чужої країни?
Оцей ХТОСЬ і мусить відповідати. А те, що його діти будуть страждати - що ж. Він знав, на що йшов, коли сунув на чужу територію. Він знав, на що йшов, спеціально вбиваючи дітей чужої країни.
Якщо спрощувати все до отаких маркерів - буде все зрозуміло. А в світі зазвичай все нескладно.
Не бери чужого.
Не бий першим і битим не будеш.
Не вбивай чужих дітей, бо за такі дії завжди прилітає отвєтка.
Але у світі насправді все набагато складніше. І ми всі вже розуміємо, що оцей напад Сектору Гази на Ізраїль є загальною спробою переділити кордони 21 сторіччя. Це штурм, розпочатий мусульманським світом.
Ми також розуміємо, що напад Росії на Україну є такою ж самою спробою. Це штурм, розпочатий Радянським Союзом, що хоче реваншу.
І від світу нашої планети залежить, згодиться він на переділ кордонів чи ні. І світ нашої планети це чудово розуміє, будьте певними. Тому що коли оцьому ХТОСЬ вдасться переділити кордони Ізраїлю та України - інші країни стають до черги.
Черги на розподіл кордонів.
І вирішувати цей розподіл будуть не вони.
Знаєте, колись, коли була я ще зовсім юною, років так тридцять мені минало - хтось у довірливій розмові мені сказав:
- Насправді мусульманський, та і в цілому азійський світ має сильні амбіції. І яким бути загальному світу, і хто буде диктувати йому власні правила, нам всім вирішувати вже дуже скоро. І вирішення це почне азійський, прицільно мусульманський світ.
Тоді я посміялась.
Зараз, коли я вже не юна, а просто молода, років так шістдесят мені минає - я розумію, що якесь зерно в цих словах було. Що починається світова боротьба не просто за Україну чи Ізраїль, а за те, хто ж саме буде диктувати світу правила, за якими він, світ наш, муситиме жити.
Так, я знову говорю про право сильного. Яке потрібно довести.
Але наша сила тут підкріплена юридично закріпленими питаннями. А також тим, що ми
НЕ ХОЧЕМО І НЕ ЗБИРАЄМОСЬ ЗАГАРБАТИ ЧУЖИХ ТЕРИТОРІЙ
а вони хочуть.
Ми - це поки що Україна та Ізраїль.
Іншим стати до черги.
І якщо інші, ті, що вже в черзі, не допоможуть нам - власну чергу вирішувати будуть аж ніяк не вони.