don_katalan

Сергій Іванович
Цей пост від Алі Татар-заде, як Азербайджан програв попередню війну за Карабах, викладав три роки тому. Додавши власні висновки щодо жорсткої протидії московській креатурі і агентам на всіх рівнях та потребу формувати мотивацію бійцям для визволення Донбасу і Криму та дієву Стратегію деокупації. Головний висновок з подій 30-річної давнини: війну виграє, повертає терени і суттєво розвивається країна, яка орієнтується на Захід і потужних союзників у НАТО...
"Гадаю, що фахівці це знають точно і в деталях, а от наш загал, який здатний забути слова і дії політика за кілька років ба навіть місяців, може запросто позабути і ці події майже 30-річної давнини. Тим більш, в далекій країні, коли своїх проблем було валом. Цей допис саме для тих, хто мало цікавився. Літер буде багато, але це важливо, тож вперед!..
Опишу стисло і просто. Один з видатних польових командирів в розпал війни оголосив, що "ворог - прямо в Баку", підняв добровольчі батальони з фронту і пішов на столицю. На своєму шляху він знимав поганих губернаторів та призначав своїх хлопців, захоплював міста, які зустрічали його з відкритими дверима. Демократичний президент Азербайджану (відомий своїми націоналістичними та антимосковськими поглядами) фактчно капитулював та передав владу Гейдару Алієву - колишньому голові КГБ АзССР, першому секретарю компартії, а на той момент голові Нахичеванської автономії.
Алієв "примирив" мятежного генерала з президентом, для чого попрохав призначити його спикером парламенту, а потім - і до відставки президента, чиї обов'язки він взяв на себе.
Весь цей час, підкреслюю, йшла війна.
І звичайно ж, Вірменія не забула скористатися цім, захоплюючи Карабах село за селом та верховина за верховниною. І не тільки Карабах, а й землі навколо, як всі тепер вже в курсі.
Президент втік та оселився у себе в рідному селі, але Алієв-старший все ж таки провів референдум з визнання недовіри втікачеві, засудивши весь політчний курс попередника.
Потім він став новим президентом.
А мятежний генерал - його прем'єр-міністром.
Пару слів про того генерала-добровольця. Він був "большой друг Москви".
Алієв - також (в ЦК, а тим більш у КГБ, "колишніх не буває").
Тим часом вірмени наступали і наступали. Контрнаступи провалювалися.
Алієв звинуватив армію "попередників" в небоєздатності, розпустив добровольчі загони (які симпатизували хоча б частково попереднику).
А вірмени все наступали.
Тим часом Алієв увів Азербайджан до СНГ та сподівався на допомогу від Московії.
Але в самій Московії стався путч, штурм парламента, переворот - коротше різко стало не до Закавказзя.
І тільки тоді Алієв, бачучи безпорадність РФ, яка - здавалося - й сама ось-ось розвалиться - розвернув свою державу на західну орієнтацію.
Тим часом "мятежний генерал" організував два путчи одразу як курс Алієва перестав бути прямо проросійським - все ті ж гасла, ворог у Баку, нас продали вірменам.
Двічі в Баку були справжні озброєні бої поліції з армією (поліція за мятежників, армія за Алієва)
Вірмени продовжували закріплення позицій.
Азербайджан тепер був надійно в СНГ.
Мир було підписано на умовах Вірменії.
У всьому - за офіційною доктриною - винні попередники.
Попередники належали до демократичного та націоналістичного табору.
Відтак ці два напрями в політиці та умах цілого покоління були прирівнені до невдах і зрадників.
Час описаних подій: 1993-95.
Ну що, пригадали? Десь таке чули, але забулося, так?"
Р. S.: ще раз нагадую, що автор цього тексту Алі Татар-заде. Який живе в тимчасово окупованому Криму і зізнався, що написав цей пост тому, бо все частіше трапляються люди, які так погано пам'ятають це, що думають, ніби Азербайджан програв, що називається, "бо не зміг". Типу, військові невдачі.
Але військова і політична спільнота, вся громада має орієнтуватися, які складові успіху мають бути при деокупації Східного Донбасу, які міжнародні гравці мають долучатися з відповідними месіджами і конкретними силами і ресурсами в допомогу Україні. У т. ч. при поверненні Криму, чому може сприяти додатковий тиск Туреччини і перекриття нею Босфору для росіянтских кораблів і суден + транзитних вантажів до і від них.
Ці та інші додаткові санкції можуть повернути окуповані території, причому по ОРДЛО переважно за хорватською чи азербайжанською моделлю. Але тут є три основні проблеми, діяти без вирішення кожної не є можливим. Перша: готовність політичного і військового керівництва вирішувати силовим варіантом повернення тимчасово окупованих територій Донеччини і Луганщини. Звісно, за різноплановою підтримкою союзників, але власними силами, що продемонстрували хорвати і зараз досить успішно намагається Баку.
Маєте відповідь на це при нині діючій владі? Отож..
Друга проблема ~ базова компетентність Головнокомандуючого, його команди вирішувати стратегічні чи навіть локальні тактичні завдання при підготовці та проведенні операції + координувати та контролювати дії ГШ, МОУ, КООС, інших силових структур. Людина без елементарних знань і практичного досвіду у військовій сфері спроможна розуміти оперування тільки простими "понятіямі" типу наступ-відступ, удар з флангу, оточення, прорив з оточення еtс.
Для успішного управління військовими з'єднаннями різних родів військ, авіації, флоту та допоміжними структурами тероборони, НГУ, НПУ, СБУ, а також комплексної протидії ворожим силам треба знань і навичок таки більше, ніж є в колишнього учасника "Зарниці" чи КВН, читача військових звітів й мемуарів або "фахового" глядача мілітарного кіно.
Це була проблемка для попереднього президента, ще більшою вона є для теперішнього. Військовий ситуативний лікбез і "умне обличчя" при спілкуванні зі своїми консультантами, командуванням Міноборони, представниками ЗСУ - це не той рівень гарантії компетентності для гаранта і його команди у життєво важливій для армії і всієї країни справі. Вчимося всі, аби менше втрат і збитків в ході проведення операції було!!
І нарешті третя, найголовніша "засада" ~ психологічна, організаційна і ресурсна готовність військових, правоохоронців, чиновницького апарату уряду, новопризначених місцевих органів і всіх гілок влади, волонтерських та інших організацій діяти на вже звільнених територіях Криму і, особливо, Східного Донбасу. За любим розкладом на бійців ЗСУ та інших "свідомих" більшість населення буде прямо й приховано дивитися як на "бандеровців-окупантів". Дехто відповідним чином буде різко говорити і з різними формами спротиву діяти.
Тому котрий рік при перевірках документів або під час масових заходах, прохдячи повз нарядів поліції і нацгвардії або прямо в очі ствердно, без стьобу кажу правоохоронцям: "Готуємося, тренуємося до патрулювання Донецька, Луганська і Севастополя!" Раніше мовчки дивувалися, зараз реагують нормально: мабуть, внутрішньо готуються")
Принаймні на деокупованих теренах залишаться кинуті окупантами, колаборантами і нашими біженцями сотні тисяч об'єктів нерухомості та майна: домів, квартир, офісів, виробництв, земельних ділянок, техніки та ін. Запитував військових, медиків, освітян, рядових працівників соцслужб з рідного Маріуполя щодо готовності переїхати після деокупації в Донецьк, Сімфірополь чи районний центр та очолити там профільний заклад. Майже всі підтверджували свою готовність розпочати там нове життя при відповідній посаді, з/п і новому житлі, і тільки одиниці з корекцією: "Я би на ЮБК, десь в Ялті чи Севастополі хотів би жити"!*)
Тож мотивація для повернення Донбасу і Криму та СИСТЕМНОГО впорядкування занедбаних територій, державного і приватного майна БЕЗ ПРОЯВІВ ГРАБУВАННЯ, КОРУПЦІЇ І МАРОДЕРСТВА ~ це важлива засаднича складова Стратегії деокупації східних районів Донецької і Луганської областей та АР Крим.
Готуємося до визволення, патрулювання і впорядкування наших земель всі разом!*)