don_katalan

Diana Makarova ·
Я не люблю творчість Жадана.
Я не терплю солодкий голосок Христини Соловій.
О, я не агресую - просто не слухаю. Ну, мало що людина любить чи не любить, авжеж? Має право.
Тоді чому мені раптово заімпонував отой, насправді досить банальний, кліп? Але якось дивно заімпонував - з червєм гризящим. Неначе імпонує, але щось малоїстівне. Ну, буває ж так, що якесь малоїстівне імпонує, авжеж? Устриці там або поганозварений кисіль. Або пшенична кашка, відварена аж до рідкого стану.
Я тоді занурилась - ні, не в кліп. Я той кліп і так ледве додивилась, та й то пролистувала. Я занурилась у власну любов до хуліганства. Бо той кліп є нічим іншим, як банальним зразком хуліганства, загорнутим в яскраву шоколадну обгортку.
Я завжди була хорошою дівчинкою з синдромом відмінниці.
До речі, я ж і була відмінницею. І, як і годиться хорошій дівчинці з хорошої сім'ї, з синдромом відмінниці знову ж - я мала слабкість до двієчників та хуліганів. Вони до мене також. Класика жанру.
І кожен хуліганський вчинок лоскотав мені душу з правого плеча холодним подихом священного "НЕ МОЖНА, ЩО ТИ!"
і дув чортячим подихом з лівого плеча - "Можна-МОЖНА!"
До всього я не терплю довгополих та довгорясих. Я вважаю, та де там, я впевнена, що Бог там не живе. В окопах живе. У старій хаті, де бабуся молиться за онуків - живе. А отам, де поважні й пузаті, довгокосі та довгорясі - аж ніяк не живе. Ну, стара історія про книжників та фарисеїв, якщо зануритись в Пісаніє.
До всього я дивуюсь тим довгополим та довгобородим і довгокосим будь-якої конфесії, коли вони біснуються в анафемах щодо однополого кохання. Я думаю приблизно так:
- Ей ви, святі отці. Якщо ви самі вже перетворили ваші храми на неабиякий бізнес, то чом би вам не крокувати в ногу з часом? Можливо, тоді вашої пастви і прибуде?
Святі отці не чують і біснуються - молодь регоче і чимчикує чимдалі від церкви, та й слава богу, бо в молоді Бог точно живе.
Тому, здавалося б, той хуліганський кліп мав би приємно лоскотати мою душу відмінниці і хорошої дівчинки своїм безшабашним хуліганством. А черв'як гриз. І що ж то за черв'як, що як бездарно зварений кисіль з шматочками крохмалю, застряє в горлі і робить позив назад?
А це черв'як АЛЕ.
Коли після всього сказаного хочеться сказати АЛЕ, коли це АЛЕ рветься з рота - то тут щось сильно не але.
Тоді я дослухалась до того, що каже мені мій черв'як АЛЕ. А він тихенько і коварно мені раптом шепоче:
- Слухай, я знаю, що ти попів не любиш. Я також знаю, що в їхніх рясах бог для тебе не живе. АЛЕ от ти сама потанцювала б на тій рясі?
- Ні. - твердо відповідаю я.
- Тоді піди з'їж кашки. - вдоволено регоче мій червь сумління. - Заїж слизькими устрицями і запий комкуватим киселиком.
Ну, я подумала і пішла.
А доки дійшла, нарешті зрозуміла:
- що хуліганство красиве, коли воно ідейне, коли воно про щось і за щось
- а хуліганство заради просто хуліганства точно не але
- що ти можеш скільки завгодно обурюватись, коли наступають на твої власні святині, але коли ти сам топчеш чужі святині, то навіщо ти це робиш? Хіба ти такий, як вони?
Потім я ще трішки подумала і нарешті зрозуміла, чому ж я не люблю Жадана. А Христину Соловій я просто не люблю. За солодкий голос ні про що.
І я забула сказати - кліп-одноденка. Досить безталанний.
А, я ще забула сказати - я продовжую реготати в очі довгополим та довгорясим, коли вони біснуються в анафемі щодо дівчат, які цілуються. Хлопців теж. Так і хочеться сказати тим попам:
- Йдіть вже до своїх печер, не ганьбіть сучасний світ. Киш, кому сказала!
І тихенько перехреститись.