don_katalan

Колись я поставила питання перед жителями Маріуполю, що врятувались і виїхали - чи правда, що були евакуаційні потяги?
Ні.
Відповіли маріупольці.
Ні.
Не було жодного евакуаційного транспорту ні з перших днів експансії, ні потім.
Потім був фільм "Юрик" і облудна картинка чистеньких автобусів ООН чи там Червоного хреста, я вже не знаю - і ця картинка гірко вразила маріупольців своєю брехнею. Нам, хто цього не пережив, теж було боляче. Гидко дивитись, коли для красивого кадру фантастичного фільму б'ють людей у вже випалені серця. Гидко дивитись, коли знімають чистеньку красиву брехню - коли тисячі людей знають правду. Коли ще не стих біль від пережитого.
І спалюють їх заново.
Але ось я читаю спомин - один з чергових споминів маріупольців - і бачу, що евакуаційні потяги все ж були. 24-25 лютого було кілька потягів і всі вони, якщо вірити авторці, а не вірити неможливо - всі ці потяги пішли з Маріуполю порожніми.
====="У цей самий час відправлялись евакуаційні рейси в напрямку Дніпра, але на вокзалі було пусто. Потім виявиться, що всі чотири рятівні потяги, які вивозили людей 24-25 лютого, вирушали практично порожніми. "=====
Не всі з них дійшли, навіть не всі встигли вийти з міста - але жителі Дніпра й Запоріжжя свідчать, що були потяги з Маріуполю, і приходили вони порожніми А вже в Дніпрі та Запоріжжі люди набивались туди аж так, що стояли плече до плеча.
Те ж саме тоді ж відбувалось і в Києві - забиті людьми потяги, забиті людьми вокзали. Нехай підкажуть харків'яни, чи було в них те саме. Чомусь здається, що було. Люди бігли до вокзалів, навіть не знаючи, чи буде транспорт, просто вірячи, що мусить бути - і люди виїздили з небезпечних міст хоч стоячи, а хоч лежачи на брудній підлозі. Все це відбувалось в одні й ті самі дні.
Тим часом евакуаційні потяги з Краматорську, Слов'янську, Костянтинівки пішли набагато пізніше. Чому? Тому що це ще був плюс-мінус тил? А що ж тоді казати про Запоріжжя та Дніпро? Про інші суто тилові міста, з яких втікали жителі, хоч поїздом, а хоч як. Ми їздили тоді і Києвом, і іншими містами - були вони напів порожніми. Київ взагалі вражав апокаліптичною картинкою міста, яке покинули жителі.
Що ж так?
Чому ж тоді так уперто не хотіли виїздити люди Донбасу, Луганщини та Приазов'я? На що сподівались і чим відрізнялись ці люди від жителів глибинної України?
Маю теорію. Не претендую на абсолютність. Але теорія красива, тож вислухайте.
ФОРПОСТ
Форпосту не звикати.
Форпост першим бере удар на себе. Він пережив це не один раз, він вірить в свою силу і власну міць. Його так просто не злякаєш, він бачив-перебачив такого, що міста глибокого тилу побачили ось вперше.
Ми бачили це найперше в селах і містах форпостового сходу України. Мені здається, ніде не було так складно евакуювати людей, ніж там. А найскладніше - вмовити евакуюватись.
Порожніми йшли евакуаційні машини з Лиману.
Вмовляли виїздити людей Слов'янську.
Вмовляли Бахмут, Авдіївку, Лисичанськ.
Порожніми ходили наші колони бусів з Дебальцевого, аж доки рак не свиснув так, що навіть форпост зрозумів, треба втікати.
А тому що наші форпости лякані-перелякані і давно пережили перший, найбільший переляк. Бо в них давні стосунки зі смертю, яка ходить поруч.
Я не виправдовую форпост. Я перша буду кричати:
- Евакуюйтесь, люди! Дітей рятуйте, рятуйте старих і хворих. Розв'яжіть руки нашим військових, аби не бігали вони на розгрібання чергових завалів, на порятунок цивільних, натомість могли виконувати свою роботу.
але я просто намагаюсь зрозуміти.
Це мужність чи дурня? Складно вирішити. Як складно і форпосту аналізувати - оці обстріли такі, що ми вже пережили, чи все набагато гірше?
Я першою вклонюсь перед людьми, які рятували дітей, стареньких мам і тат, котів, собак та і свої власні душі - і виїздили, назавжди попрощавшись з своїми домівками. Я поважаю цих людей.
Я зневажаю ждунів та тих, хто лишається під обстрілами, хапає жадібно гуманітарку, перетворюючи власні приречені квартири та домівки на бакалійні лавки. Тим більше зневажаю тих, хто тримає при собі дітей у цьому пеклі.
Але я все ж намагаюсь зрозуміти - чому не вистачало евакуаційного транспорту в глибинці України, так багато було бажаючих втекти від обстрілів - і чому все ж так непросто робити евакуацію на сході України.
На сході, де війна вже точно точиться десятий рік.
На сході, який десятий рік є форпостом нашої війни.
Феномен форпосту?
... ну, давайте. Розбийте мою теорію. Я цього чекаю.
але щоб розбити - треба попрацювати з евакуацією людей на сході.
Я працювала.