don_katalan

- хороші історики (коротше, фахівці) пишуть нецікаво і НЕ збираються виправлятися, тому що напишеш цікаво - колеги почнуть стібати
- дилетанти, суки, пишуть цікаво, але повну маячню;
у похмурих поглядах фахівців це являється підтвердженням мізанторопних теорій про "не той народ дістався", і закріплює в рішимості і далі писати нудно, сухо, заумно - назло дилетантам.
Тим яростніше дилетанти хапаються за історію, бо їм нема альтернативи в "общепите".
Ви ніколи не відучите професіонала писати "тис." замість тисяч і кожний раз "до н.е", хоч би двісті разів на розділ, "ст.", "рр".
Звісно я про вітчизняних, хоча се справедливо для майже всього пост-ссср (Балтія, сподіваюся, виключається)
що ж робити?
насамперед - КОМУ робити
А) ДИЛЕТАНТАМ
нікого не слухайте, пишіть далі.
Історики вам заздрять, як заздрять 18-річному баскетболісту хлюпики в окулярах.
Як заздрив Бітлам велічяйший композітор Боґословскій.
(— «Бедные наивные "жуки"! Вы, наверно, твердо уверены в том, что все это – слава, бешеные деньги, рев и визг поклонников, визиты к королям – все это навсегда и по заслугам. Но готов биться об заклад, что протянете вы еще год-полтора, а потом появятся молодые люди с еще более дурацкими прическами и дикими голосами, и все кончится!... И придется вам с трудом пристраиваться в маленькие провинциальные кабачки на временную работу...»)
Насправді ви - одичалі коти, які мимоволі утворюють хижацьке середовище в лісі, повністю випаленому від лисиць і вовків.
Коли прийдуть лиси і вовки, не кажу про ведмедів, вам - нездобровати; але вони не йдуть, щоби вас порвати;
вони живуть в уютному середовищі "рукопожатних", куди членський взніс - сторонитися будь-яких нових ідей та їдко висміювати худліт, кіно і конкурентів.
так що ви потрібні,
бо інакше читач не отримає взагалі нічого.
Це ви привчаєте читача залишатися читачем.
Б) ІСТОРИКАМ
Якщо хочете справді писати яскраво, цікаво, прийміть кілька порад
(якщо ні - тоді не читайте)
1 - Не намагайтеся вводити нове слово на кожний рядочок тексту. Ми й так знаємо що ви умні.
Ви кандидати і доктора, туди дурнів не беруть, і ви не в школі, щоби доводити щось ровесникам.
2 - Не бійтеся цитувати НЕісториків.
Письменик, поет, той же ваш уявний конкурент-дилетант (але з явними прозаїчними чи журналістськими нахилами), журналюга, філософ - да, вони вам "не ровня",
вони пишуть бздуру,
вони НЕ знають історії, не розуміють її, не те що ви...
Але вони пишуть краще вас!
Просто смиріться з тим, що двометровий баскетболіст завжди краще кидає м'яч ніж ви.
І тому його слід цитувати.
У всіх випадках, коли він, гад, сформулював дотепніше, ніж ви б змогли.
Від цього книжка ваша стане цікавою.
2а. - від того що ви когось цитуєте, ще не випливає, що ви його послідовник.
Ми, читачи, це знаємо.
Або здогадаємось, якщо ви цитуватимете доречно і не одного автора, а одразу сто.
Тоді ми зметикуємо, що ви просто ерудована людина, бо (по секрету) ерудованітсь - це читати не тільки колег за фахом, але і всю ту мутную бездуховную нізкопробную хрень, яка зветься література, театр, кіноіндустрія.
Врешті якщо ви будете наводити пасажі з опер, ми вас не будемо вважати чокнутою людиною, а тільки - культурною.
2б. - Процитувавши, тут же відтягніться на цитованому.
Ви любите цей жанр, але витрачаєте не туди - дотепні коментарі на тему, де хто помилився і як було насправді.
"А помните як в опері Джузепе Верді АЇДА верховний жрець висловлює цікаву думку?" -
/читач не читав лібрето, повірте, і ви будете першим хто йому це переповість/ -
так от, це було не так! і жреці не ходили в таких костюмах, і в єгипетській не було такого поняття, і бога там звуть неправильно...
Оце буде цікаво, повірте.
3. - Цитувати західних авторів.
Вони в цілому по лікарні пишуть набагато цікавіше вашого цеху.
Читайте і вчиться. Вони не нарікають на не той народішко, а пишуть так щоби їх можна було зрозуміти хоч тому народу, хоч іншому - у перекладі.
4. - Цитувати істориків досовітського періоду.
Да, вони не знали і сотої долі того, що ви.
Але вони ще не розучилися писати.
І в них вдалих фраз і обертів на книгу - більше ніж в вас список джерел.
5. - цитувати власних колег.
Хоч ви і опоненти, але вдалі думки і формулювання слід в них брати. Проявіть великодушність, це принесе користь ВАШІЙ книзі, а не його. Переступіть через "я з Іванюченком срати на один гектар не сяду".
6. - Саме важке.
Наплюйте, що про вас пліткуватимуть колеги.
Я розумію, що колеги - це не просто колектив, це ваші родичі, друзі, супруги, начальство...
Але, вони - не еталон думки.
Коли ви станете успішним автором, вони припинять говорити що ви подалися в кукольний театр,
вони почнуть примазуватися до вас, наслідувати вас, а коли помрете - напишуть мемуари про те, що саме вони сподвигли вас стати таким великим.
7. - Саме легке
Уявіть що розповідаєте другу. Але друг - механик тракторного цеху. Але в нього купа грошів, і якщо ви розповісте йому цікаво, він найме режисера і зниме фільм, де потім буде в титрах: "Фільм такого-то", і ваше прізвище, і все так, як ви захотіли.
Уявили? а тепер запишіть це, і вийде хороша книга.
В) ЧИТАЧАМ
купуйте все в обкладинках.
Не осилили - подаруйте при нагоді комусь іншому, хай думає, що ви це читали.
Тим ви підтримуєте ринок книги, в тому числі історичної.
Зачиняєте питання "да кому воно взагалі надо".
Г) ДЕРЖАВІ
нічого не робити.
Д) УНІВЕРСИТЕТАМ
обговорити на засіданні катедри.
дякую за увагу!