don_katalan

Існує два крайні підходи в аналізі етничної історії як окремої нації, так і окремого регіону (часто вони не співпадають). Умовно поширено вони несуть назви "автохтонизму" та "міграціонизму".
Сутність першого - археологічні культури, а також історичні народи (відомі з письмових джерел) змінюють назви, матеріальний та духовний світ навколо, але по сутности залишаються тим самим населенням. Не рахуючи крайнього автономизму (яке перекреслює міграції в принципі), автохтонизм має сильні позиції практично про будь-які історичні епізоди. Він може захиститися, наприклад, плавним перерастанням побутових рис одної культури в іншу, що неможливо за умови суттєвого заміщення населення (як австралійці не перейняли культуру австралоїдів). Також завжди до послуг - фонетичні або рідше лексичні збіги у назвах племен.
Сутність другого - арехологічні культури і історичні народи переміщуються з точки а в точку б, замінюючи собою населення нових теренів та, як правило, залишаючи рано чи пізно попередні терени для нових прибульців. Крайній міграціонизм (який відкидав ролю тубільців в розвитку культури після пришестя прибульців) має врешті і підсумку дуже мало прямих ілюстрацій (такими ще вважаються рухи монгольських племен і гуннів, але друге давно підважене сумнівом автохтонистів).
Поміркований міграціонизм змикається з поміркованим автохтонизмом і перетворюється на доволі довгу, що може йти століття, суперечкою про те, чим по суті була нова культура: тубільної з домішкою мігрантів чи мігрантською з домішкою тубільців. Оскільки в загальному вигляді ця задача не вирішуєма, кожний епізод зміни археології або переміни назви племені стає філєю подібних дебатів.
Існує безліч інших серединних концепцій, як наприклад дифузіонизм, культурні кола, теорія постійного проживання кількох етносів на одному місці ітд.
Вони цікаві в конкретних випадках, але репутацію кожної засмучує політичне використання в тих же самих конкретних випадках.
Наприклад, пророк нацистської археології Коссіна (сам литовець) був крайнім міграціонистом, що далося взнаки на теорії арійської експансії.
Всупереч йому в раньому ссср панував крайній автохтонизм, за яким всі сучасні мешканці республік є нащадками давніх мешканців майже з неоліту.
Ще гіршою і типовішою ситуацією є дозвільне використання міграціонизму та автохтонизму з чітким політично-етнічним ухилом: ми - автохтони, всі інші - мігранти.
Наприклад, вже при гітлері від Коссіни залишили міграції арієв на всі боки, але коли йшлося про зворотні міграції на германські терени інших племен, на захист вмикався глухий автономизм.
В ссср починаючи з 50-х такий же підхід "восторжествував" стосовно рускіх (вони виявилися автохтонами майже всюди) та нацменів, особливо тих кого позбавили суб'єктности (вони виявилися всюди прибульцями).
Наприклад в Криму академіків сталінської післявоєнної доби скіфи виявилися прямими предками рускіх, але навіть печенігам і хозарам відмовлено в праві бути предками кримських татар (щоби обгрунтувати "мимолетность" їхнього перебування в порівнянні з рускімі).
В кримській етноісторії дуже довго переважав описаний вище маніпулятивний підхід.
Сильним ударом по ньому сталі праці останніх літ життя академика Возгріна.
Він утворив несуперечливу теорію етногенеза кримських татар від таврів до останніх ногайських імігрантів.
В цілому теорія Возгріна виглядає наступним чином.
1. більшість етнічних груп, мігруючи до Криму, обживалася тут і нікуди вже не втікала аж до першої масової депортації (Єкатеріни ІІ і Суворова).
2. вони міняли назви, духовну орієнтацію та матеріальну культуру, мову і ідентичність, але від кожного свого етапу залишали атавизми чи "зарубки на пам'ять".
3. новачки прибували в Крим, та в залежности від свого військового і численого потенціалу або асимілювалися, або асимілювали.
Таким чином кров усіх історичних народів Криму (він починає з таврів та кимерійців як перших відомих за ім'ям) поступово вливалася в широку річку, яка кінець кінцем перетворилася на кримськотатарський етнос.
В теорії Возгріна є сильний бік - очевидна відсутність доказів про масові міграції поза Криму (якщо рахувати таким і український степ дзеркально над півостровом) а також ще більш очевидна коли не неможливість, то затрудненість таких міграцій через фізичну ізоляцію півострова.
Ні морем ні сушею неможливо вивезти стільки народу за один раз, щоби це не потрапило до хроник або не кидалося в очі археологу.
Опоненти Возгріна - переважно крайні міграціонисти.
Вони визнають, що відтік населення з Криму, чим далі вглиб, тем менш можливий, але кожну асиміляцію (яка супроводжується насильницьким вторгненням) малюють фактично як тотальний геноцид з повним заміщенням населення. Крізь зуби визнають хіба що, рабське становище тубільців стосовно завойовників, а відтак гипотетичну можливість що когось з них "взяли на насіння", наприклад жінок згвалтували і таким чином ті народили людей частково тубільців за кров'ю.
Також багато політичних опонентів, які опонують просто тому, що їх дратує думка про корінне походження саме кримських татар.
Це особливо добре видно на тому, що опоненти легко віддають грекам Криму походження від перших античних колоній, хоча саме в цьому випадку це дуже складно довести (ні археологічно, ні культурно). Це береться апріорі.
Така поблажливість до греків в царський та післясталінський час грунтувалась на політиці культурної експроприації: вони тепер православні, а значить їхню давність варто захищати, бо таким чином стверджується "наша спільна" православна присутність в Криму з сивої давнини (навіть до появи християнства).
Ще гірше стоять діла з етногенезом двух ключових уникальних етносів Криму: караїмів (киримкарайлар) та кримчаків (кримчахлар).
Караїми і кримчаки більш за все цікавили і вабили дослідників що мають юдейське коріння або фахових юдаїстів незалежно від походження, - з простої причини, що ті та інші міркуються ними як відгалудження єврейського етносу. Відповідно, ними заперечується - або повністю відкидається, або применшується, або - прикро - найчастіше висміюється (не зовсім академічний метод) походження ціх двох народів від тюркських народів.
Теорія Возгріна, якби була пристосована до караїмів і кримчаків (а також до урумів і румеїв, я гадаю) цілком життєздатна.
На жаль, в самого нині покійного Возгріна не вистачило життя дібратися до інших етносів Криму.