don_katalan

Aleksey Kopytko
Ураган - очень полезное явление. Он всегда приходит вовремя. Особенно - когда нечего сказать или не хочется что-то делать (как две недели назад в Вашингтоне).
Возможный переснос Рамштайна (если на пару дней и в Брюссель) - это не трагедия. Главное - наполнение.
Если готовится что-то по НАТО (как обещают вашингтонские боевые листки), то логичнее обозначить это в штаб-квартире НАТО. Я об этом чуть раньше писал. Если же ничего внятного партнеры не согласовали, то в Брюсселе это будет еще нагляднее. Первый вызов для Рютте.
=====

Так виглядає надпотужний ураган Мільтон. Саме через нього Джо Байден, а тепер вже й Ентоні Блінкен скасували виїзд до Німеччини, де 12 жовтня планувалося важливе засідання групи "Рамштайн" щодо війни в Україні.
Очікується, що цей ураган вийде на суходіл вже у середу вранці й захопить штат Флорида. Оголошено евакуацію 5,5 млн мешканців.( Read more... )

Команда Дональда Трампа не змогла придумати нових доводів та ходів, які допомогли б Трампу підвищити рейтинг та залучити на свій бік тих, хто ще не визначився.
Використовувались старі прийоми. Зокрема стосовно війни в Україні, Дональд Трамп дотримувався відомих тез, щодо того, що у разі обрання він завершить війну за 24 години. Чого вартує, зокрема, така заява:
”Я добре знаю Зеленського, я добре знаю путіна. Мене поважають. А Байдена не поважають. І за що його поважати, він за два роки не дзвонив Путіну. Якщо за мене проголосують, я поговорю з одним президентом, поговорю з другим і війна закінчиться”.
Тобто рівень поваги до американського президента має залежати від того чи телефонував він путіну, чи ні? Сумнівний аргумент для виборця, який не визначився.
Гарріс зокрема зазначила, що Трамп, будучи президентом, просто здав би Україну, а "путін вже сидів би у Києві".( Read more... )

Для кц такі об'єкти, як в Полтаві, це чи не наісолодші цілі.
Напаковувати ціль курсантами фактично під носом у балістичних ракет?! Серйозно?! Бо дуже складно шукати для них більш безпечне місце та організувати навчальний процес так, аби максимально розосередити людей, не згрібати в одному місці?! Ну так тепер доведеться шукати це нове місце. І невже знову туди всіх позбирають в одному місці?!
=====
Oleksii Stepura · Найбільш притомний коментар:
Тепер, коли офіційно повідомлено, хочу додати невеликий коментар як:
1) мешканець міста Полтави;
2) військовослужбовець сил зв'язку, які зазнали сьогодні дуже відчутних втрат.
Про Інститут зв'язку знає кожен полтавчанин. Це серйозний військовий ВНЗ у радянські часи і одна з найбільших "учєбок" зв'язківців під час Незалежності. В честь цього закладу іменований один з районів міста.
Це місце має всю потрібну базу, людей та засоби для навчання спеціалістів зв'язку. Саме тому, напевно, майже всі зв'язківці пройшли через Полтаву. ( Read more... )=====
Oleksiy Nesterenko
При чому формально пред'явити дегенератам, які ухвалюють рішення збирати по максимуму військових в максимально зручному для ракетного удару ворога місці (було чи не було шикування не має значення, достатньо того, що вони одночасно були зібрані в одному будинку), нічого. Формально вони нічого не порушили.( Read more... )

Таке Ваньок пише для своїх "шкіряних амеб", які ще не доросли до вискоінтелектуальної аналітики та аналізу Портникова.
Сочинение на тему "Как мы провели лето?"
- летом мы пережили 12 массированных обстрелов с использованием ТУ-95мс, 6 из них с применением МиГ-31К
- всего за лето мы пережили 1549 мопедов, больше 250 крылатых ракет и ещё больше сотни баллистических ракет;
- всего за август для обстрелов было использовано 15 бортов ТУ-95мс, 10 бортов ТУ-22М3, 6 бортов МиГ-31К, также в августе было использовано практически в 2 раза больше мопедов, чем в том же июле;
- противник сохраняет тенденцию к увеличению количества использованных мопедов, это и хорошо, и плохо. Плохо конечно, что их больше, а значит производство этого иранского дерьма увеличилось.( Read more... )
Я завжди не знаю, чи можна викладати фотографії загиблих, якщо вони не твої близькі, чи це взагалі етично. Але, знаєте, може ось ці обличчя, може вони пояснять тим, кому ще треба пояснювати, чому треба вставати і брати зброю до рук. Росія має вигоріти дотла.
Закиньте донат тим, кому довіряєте

Історія #1:
Бабуся не бере трубку.
Ви, як людина порядна їдете до неї, щоб перевірити, шо там як.
З порога вас зустрічає різкий "аптечний" запах.
В ліжку, мирно склавши руки на грудях, лежить бабця
Біля ліжка на тумбочці телефон, окуляри, рюмочка і відкритий флакон корвалолу.
Бабця кілька годин як мертва.
Історія #2:
Бабуся не бере трубку.( Read more... )Історія #3:
Бабуся телефонує і просить вас купить корвалолу, бо закінчується.
Ви обіцяєте завезти, але все ніяк.( Read more... )
Всі три історії об'єднані корвалолом.
То що ж це за "каплі от сєрца"?
Оригінальний препарат Валокордин було розроблено в Німеччині в далекому 1934 році.
Препарат цей позиціонувався як снодійний та протитривожний і мав наступний склад:
1. Фенобарбітал - основний гравець.( Read more... )
Лікуйте, карочє, бабушок нормальними ліками.
Проживуть довше і щасливіше.

Ганна Сінькова · Згадую як в увʼязненні перебирала слова підтримки і «підтримки».
Перших було мало.
Другі були смішні. Приблизно однакового змісту: «я звісно осуждака-відмежувака шаріяка-обіймака, то всьо провокація, але що дівочку посадили - то перебор, так ніззя, але я засуджую, отак ЗАСУДЖУЮ, бо не подумайте, я не того весь гараж своїми десятитомниками про атентати засрав, щоб тут зараз нариватися, ще не час, скоро вибори, великдень, день доярки… не час ще для такого, перевернути прапор - час, а інше - не час».
І я от не розуміла, люди, а нахіба ви себе так катуєте підтримкою цією? Ваша паніка ця, ніби в прикутого до колії… це ж боляче і вам, і мені, і оперу який після обшуку з цього почерпне катаракту хіба… та й історично то не варто уваги навіть тут приділеної.
А от перші. Як вже казала їх було менше. Памʼятаю усіх. Серед них була Ірина Фаріон. Безкомпромісно. Без обмовок. Без туги за дівочку з поламаним життям. З розумінням того що відбувалося і що робилося. І так у всьому.
А потім Ірина Дмитрівна не те щоб натерпілась від мене (я в надокучанні навряд найвидатніша), але зіштовхувалася зі мною в лютих срачах. Тепер мені за них страшенно соромно. Та й тоді було трохи соромно. Бо тоді, на відміну від більшості отих «других», вона ніколи не бідкалася в стилі «от я прям подвиг вчинила, криводушнула, сказала шо підтримую, лягла на амбразуру, злицемірила і все таке, бо я просто тебе пожаліла, ну надо було так, але зря, ЗРЯЯЯЯЯяяя».
Чому так? Гадаю тому, що її позиція була незмінна і непохитна, у всьому, до самодеструкції, до небезпечного, настільки, що хтось вирішив побороти її не словом, а зброєю…
Соромно за ті сварки. І прикро, що не спромоглася підтримати її так само переконливо в її важкі часи. Прикро, що казала багатьом, що захоплююсь її сміливістю… а їй за весь час — ні, не сказала. І це тепер невиправно…
І тепер тут є згадка про наші перепалки, але тут точно нема місця обмовкам про «я звісно не в усьому з нею згодна, але так ніззя». Бо вона особистість яка заслуговує не жалості попри щось, не ситуативного емпатичного. Вона цього ніколи не потребувала і чудово без цього обходилась. Вона заслуговує шани й поваги за те, що попри всі цькування трималася своєї позиції, міцно й непорушно, до останнього подиху…
Вічна памʼять…
Ганна Сінькова
Згадую як в увʼязненні перебирала слова підтримки і «підтримки».
Перших було мало.
Другі були смішні. Приблизно однакового змісту: «я звісно осуждака-відмежувака шаріяка-обіймака, то всьо провокація, але що дівочку посадили - то перебор, так ніззя, але я засуджую, отак ЗАСУДЖУЮ, бо не подумайте, я не того весь гараж своїми десятитомниками про атентати засрав, щоб тут зараз нариватися, ще не час, скоро вибори, великдень, день доярки… не час ще для такого, перевернути прапор - час, а інше - не час».
І я от не розуміла, люди, а нахіба ви себе так катуєте підтримкою цією? Ваша паніка ця, ніби в прикутого до колії… це ж боляче і вам, і мені, і оперу який після обшуку з цього почерпне катаракту хіба… та й історично то не варто уваги навіть тут приділеної.
А от перші. Як вже казала їх було менше. Памʼятаю усіх. Серед них була Ірина Фаріон. Безкомпромісно. Без обмовок. Без туги за дівочку з поламаним життям. З розумінням того що відбувалося і що робилося. І так у всьому.
А потім Ірина Дмитрівна не те щоб натерпілась від мене (я в надокучанні навряд найвидатніша), але зіштовхувалася зі мною в лютих срачах. Тепер мені за них страшенно соромно. Та й тоді було трохи соромно. Бо тоді, на відміну від більшості отих «других», вона ніколи не бідкалася в стилі «от я прям подвиг вчинила, криводушнула, сказала шо підтримую, лягла на амбразуру, злицемірила і все таке, бо я просто тебе пожаліла, ну надо було так, але зря, ЗРЯЯЯЯЯяяя».( Read more... )

Донецкая область. Июль 2014.
Дождя не было давно. Оводы и слепни устало гудели и трусливо, украдкой опускались на ее голые иссохшие руки, покорно сложенные на коленях. Руки были словно из задубелой кожи, с глубокими трещинами морщин. Казалось, расправь она кисти, вытяни пальцы — и кожа с них осыплется глиняными черепками. Кровеносные сосуды отчетливо выделялись на ней, как синюшные линии рек и притоков на выгоревшей, вымоченной и успевшей просохнуть контурной карте. Жужжащие и подрагивающие заостренными задницами в предвкушении скорого утоления жажды кровососы с трудом прокалывали заскорузлый панцирь, и, не находя крови, разочарованно улетали прочь в поисках иных источников пропитания.
Полина Трофимовна не обращала на них никакого внимания. Она почти не слышала их висевшего в воздухе тонкого хорового жужжания и не чувствовала укусов. Ее подслеповатые глаза без очков были точно большие бельма, отреченные, без всякого выражения, словно слепые. С прямой спиной и широкими худыми плечами-коромыслами издалека она казалась огородным чучелом, с которого слетела шляпа и которое, утомившись в бесплодных поисках головного убора, присело на лавочку отдохнуть.
Казалось, полуистлевший пергамент ее вытянутого худобой лица состоит почти из одних морщин. Морщины руслами высохших ручейков стекали вниз по щекам; над тонкими, как бечева, бескровными, словно сросшимися губами отчетливо выделялся круглый, неровный, расплющенный нос, покрытый широкими загрубевшими порами, из которых местами торчали угри. Они напоминали ростки на старой картофелине.
Надето на ней было какое-то рубище, отдаленно похожее на демисезонное, шитое-перешитое, стиранное-застиранное, бесцветное и бесформенное пальто. На ногах даже сквозь калоши на босу ногу выпирали с внутренних сторон ступней и лодыжек круглые, словно камушки-гладыши, косточки.( Read more... )

Этот вопрос звучит постоянно и нон-стоп, особенно с учётом того, что я в своё время называл эшелонированное ПВО сформированное в Киеве одним из лучших в Европе, если не лучшим.
Чтобы пояснить, что случилось 8 июля, я использую визуализацию траекторий полёта ракет и типов использованных средств поражения с Tekegram-канала Monitor (https://t.me/war_monitor).
Прежде всего, хочу обратить внимание на номенклатуру ракет, которыми был атакован Киев. Это ракеты:
-Х-101/555 (крылатая дозвуковая ракета авиационного базирования с максимальной скоростью 960 км/ч), запущены из Каспийского региона с разделением на разные траектории в ходе полёта;
-3М14 КРМБ «Калибр» (крылатая дозвуковая ракета морского базирования с максимальной скоростью 960 км/ч), запускались с акватории Азовского моря;
-Х-47М2 «Кинжал», аэробалистическая ракета, скорость более 10 тыс км/ч;
-3М22 «Циркон», скорость менее 10 тым км/ч.( Read more... )

===
Viktor Konev
доречі, цим маршрутом х-и летять не вперше, ось на Старокостянтинів у Червні. Мабуть і цього разу чекали їх там, а вони повернули на Київ(((
( Read more... )

(с) fashdonetsk
Bзaгaлi нeвaжливo тe, кyди caмe пpилeтiлo. Для мeнe ocoбиcтo, шo Xapкiв, шo Київ, шo Пoкpoвcьк piвнoцiннi. Бo тaм живyть нaшi люди i цe нaшa зeмля
Cкaзaти щo цe бyлo нeoчiкyвaнo зi cтopoни pycнi = збpexaти caмим coбi. Нe знaю, як xтo, a я вжe звик дo тoгo, шo йoбнyтi вoюють з цивiлaми, бo цe їx «cтиль» вeдeння вiйни
Цe нe лицapi, нe мyшкeтepи, нe caмypaї. Цe opдa, якa нe мaє жoдниx мopaльниx пpинципiв. Їм пpocтo пoxyй нa пpaвилa чи eлeмeнтapнi пoняття вeдeння вiйни. Xтo нe вipить - пoшyкaйтe шo тaкe Iлoвaйcьк чи як caмe pycня зaxoпилa ДAП
Пpoтe цe вce лipикa. Дaвaйтe зpoзyмiємo шo дaлi бyдe
Чи пpипинятьcя пoдiбнi oбcтpiли? Нi, нe пpипинятьcя
Дoпoки y йoбнyтиx бyдe тe, чим cтpiляти i пoки вoни нe бyдyть знaти шo y вiдпoвiдь пpилeтить cтiльки дeмoкpaтiї, шo нy йoгo нaxyй нaвiть кaмiнь в cтopoнy Укpaїни кинyти. Тiльки тaк i нiяк iнaкшe, вoни poзyмiють лишe cилy i cпpoбy дoмoвитиcя ввaжaють зa cлaбкicть
Чи мoжeмo ми кoжeн дeнь нaкидyвaти pycнi cтiльки, cкiльки вoни нaм? Пoки шo нi. Bибaчтe, шo цe вac paнить, aлe я нe фaнaт пepeмoг язикoм
Бyдьмo вiдвepтими - cтaнoм нa cьoгoднi y нac нeмaє 50 paкeт шoб yпиздити пo yмoвнoмy кypcькy i шo ми мaємo мoжливicть мiнiмyм пo 50 штyк дeмoкpaтiї вiдпpaвляти пo зoмбiлeндy кoжнoгo дня
Чи ми пpaцюємo нaд цим? Гaдaю, шo тaк. Пpocтo пpo цe нe кaжyть y вiдкpитoмy дocтyпi. Aлe мoжeтe пoвipити нa cлoвo, шo бaжaння впиздячити y вiдпoвiдь pycнi нa 50 paкeт пo Укpaїнi мiнiмyм 150 штyк є. Питaння лишe в нaявнocтi paкeт i пiдтвepджeниx цiляx
Чи бyдe yдap зa cьoгoднi y вiдпoвiдь? Пoняття нe мaю. Cпитaйтe в гш. Бo якшo нaвiть я бyдy знaти iнфopмaцiю пoдiбнoгo типy, тo мiнiмyм нe мaю пpaвa її poзгoлoшyвaти (цe cтaття) + чepeз мoє yмoвнe їбaнe бaжaння виcвiтити iнcaйд вcя poбoтa пo ypaжeнню цiлeй пiдe пo пиздi( Read more... )

Такі люди-вожді, з досвідом воєнної організації, з великим впливом серед цивільних - на вагу золота, особливо у нашій марафонській, затяжній, виснажливій війні.
Навіть якщо б йому однозначно судилося б загинути на цій війні, то він міг би принести себе у жертву з набагато більшою користю - для своєї мети і для нашої справи.
Трагедія у тому, що його смерть стала лиш просто славним вчинком, а не славним вчинком, що дав належний внесок в Перемогу.
Микола у 14-му зміг створити підрозділ і воювати в одному з найгарячіших місць - у селі Піски під Донецьком.
Суперсилою Миколи Коханівського було те, що він міг бути лідером підрозділу, затягти із-за кордону і з України чимало ресурсів для його розвитку. Він міг цей підрозділ надихати власним прикладом, до нього радо потягнулися б сотні людей, вони б стали у його стрій - людей, для котрих зараз у нашої держави немає нічого, крім палки, якою заганяють у бус.
Хтось би, замість ховатися від мобілізації, пішов би до Коханівського. Хтось, замість піти в СЗЧ, воював би у Коханівського.
Спершись на українську воїнську традицію, Буревій міг би надати воїнам сучасним унікальну можливість - воювати з гідністю. За своїх людей він би стояв горою, розділяв би з ними труднощі. Так, як робив у 14-15 роках.
Він був небезпечний для влади? Добре, тоді варто було йому дати хоча б взвод. Невже взвод може загрожувати державі? Невже рота може здійснити державний переворот? А якщо впевнитися в тому, що він тримає слово, потім можна було б дати і батальйон, і бригаду. Або не давати, але ж якісний взводний це теж немало.( Read more... )