don_katalan

Benedict Venediktov
С утра над Луганском зарядил мелкий дождик. Серые тучки закрыли небко. В последние дни от жары было тяжело дышать. А так, наступило хоть некоторое послабление в окружающем мире.
Накануне, в субботу 8 июня, на территории временно оккупированной Луганской области был объявлен день траура. Об этом написал "глава лнр" пасечник.( Read more... )
В местных СМИ активно распространяется дезинформация, что 7 июня ракеты, выпущенные по Луганску, были специально направлены на жилой квартал, с целью уничтожения мирных жителей.
Хотя, люди, работающие в МЧС (между собой конечно) рассказывают, что на месте обрушения зданий были найдены обломки ракет от российских с300, которыми сбивались Атмаксы. Также в интернете есть видеоролики, выложенные местными жителями, на которых видно, как уничтоженные части ракет, горящими кусками падают вниз на дома.
Но кого здесь интересует истина? Вот что написано в ЛИЦе в связи с ракетным ударом.( Read more... )
У меня под предыдущем постом спрашивали, что думают о происшедшем луганчане.
Еще раз повторю, здесь живут разные люди. Есть те, кто поддерживают Украину, и есть - одурманенные пропагандой. И думы, у них совершенно разные, как и представление о жизни, смерти, мире, войне.
Совсем недавно, буквально несколько дней назад в российских СМИ напечатали заметку об очередном аресте в "ЛНР".
"Жительница Луганской Народной Республики (ЛНР) в течение двух лет скрывала у себя дома двух военных ВСУ. Теперь ей грозит пожизненное лишение свободы, передает ТАСС.( Read more... )

Андрій Лозовий
Я прокинувся занадто рано. Хотілося поспати ще, але покрутившись і якнайзручніше примостившись, зрозумів, що вже не засну. Придумав нове слово - сумотривожність. Вона буває в різний час впродовж доби. А проте найжахливіші з усіх сумотривожностей дві: вночі, коли не можеш заснути, і вранці, коли теж не можеш заснути - це ще гірше. От і хочеться, і не можеться. Така собі sonmus impotens, якщо зібрати докупи латинські слова. Мені видається, навіть Бог латину любить найбільше. Хоча зі мною розмовляє українською. А коли хоче насварити - злісно матюкається, ба більше, інколи навіть переходить на російську.
Як же я заздрю тим, хто знає латину! Та ще більше - тим, хто володіє своїм сном як ремеслом. Є можливість спати - спи. Це найкращий час у нашому житті, хоча й кажуть, що за все прекрасне в житті дуже хочеться спать… Не кожен солдат так вміє, уявіть собі, заснути у підходящий для цього час та й розслабитись, а Бог - уміє. Я не Бог і тому традиційно займаюсь самообманом: от ще можу поспати годинки дві, потім будуть декотрі справи. Розумом знаю, що хрін вже засну. Серцем брешу собі, що зможу ще солодко виспатись. Може, серце не бреше? Може, твоє серце вміє любити не тільки інших, а і тебе самого? Натринділо, щоб заспокоїти твої нерви: так буде легше… А від того, що не поспиш - то що? - ти так чи інакше нормально не поспиш, будеш невиспаний і злий на весь рід людський - то яка в біса різниця? Зате конкретно цю мить ти проживеш затишніше. ( Read more... )

Для меня он больше чем любой религиозный.🙂
Особенно он актуален для соцсетей - именно здесь, стирая все границы мы можем объединяться под постом или наоборот, всласть надавать друг другу тумаков😂.
Настоящий друг, как мне кажется, умеет молчать в нужных местах и по зову сердца приходить на помощь, даже когда его не зовут.
Именно благодаря соцсетям я узнал, что такое настоящие друзья.
В разные периоды жизни они были мне, как моральной, так и материальной поддержкой. Вдруг откуда-то из мрака приходили и внезапно дарили своё духовное тепло, радость общения, оказывали помощь.
За мою жизнь в соцсетях, а у меня было много аккаунтов (они каждый раз были как новая жизнь; увы, когда живёшь непонятно где, постоянно вынужден менять маски) я терял старых друзей и находил новых.
Я сам, пусть и виртуально, пережил много смертей. В условиях реальной угрозы жизни, нужно быть всегда готовым, сбросить аккаунт и уйти из него не оглядываясь. Некоторые я удалял сам, некоторые -друзья, враги. Другие остались висеть на ветру.
Для себя я вывел такой рецепт выживания.( Read more... )

В 2022-м угроза вторжения с Чёрного моря сохранялась некоторое время, а удары авиационными и крылатыми ракетами проводились достаточно интенсивно, даже сред бела дня. Всё это представляло реальную угрозу для людей, которые собирались на открытом пространстве и могли стать потенциальными жертвами даже упавших обломков сбитой ракеты.
Про моральную сторону таких сборищ в 2022-м я даже не говорю, этот момент до сих пор достаточно спорный.
В 2023-м была угроза дрейфующих мин и было несколько случаев, когда погибали отдыхающие от детонации таких объектов, которые прибивались к берегу.
В 2024-м... На первый взгляд и мины давно к берегу не прибивало, и вражеского десанта с моря не ожидается, но, плохая память, иногда путь к самоубийству.
Мне кажется одесситы забыли про ракетный удар 29 апреля, когда погибло 7 человек, а более 30 получили ранения. Тогда оккупанты впервые по Одессе применили баллистическую ракету в боевой частью кассетного типа, накрывающую множеством суббоеприпасов большую площадь.( Read more... )

=====
Alexander Kovalenko · По КАБ за первую неделю июня...( Read more... )

Потяг з Харкова на Ужгород... Старий купейний вагон з пошарпаними стінами та вицвілими фіранками на вікнах, пронизаний духом минулих років. Їду в одному купе з військовим, який їде у коротку, але таку жадану відпустку «додому». Його дружина з дітьми знайшли тимчасовий прихисток на Закарпатті, далеко від розбомбленої харківської Салтівки, де кожен клаптик землі просякнутий болем і страхом.
Вчора цей військовий купив маленьке щеня — подарунок для своєї доньки. Тепер він бавиться з ним, як з дитиною: обіймає, цілує, пригортає до змученого, але сповненого любові обличчя... Немов у цьому крихітному створінні знайшов промінчик світла серед темряви війни… Через декілька днів він повернеться до пекла війни, а песик продовжуватиме щодня нагадувати його доньці про любов тата...
Сам військовий — міцно збитий чоловік років тридцяти, з обвітреним загорілим обличчям та шрамами на руках і ногах… глибокі зморшки біля очей... Він спить знервовано, тривожно, як і майже всі, хто повернувся з того пекла на передовій. Часом провалюється в глибокий сон і починає голосно хропіти, немов намагаючись заглушити спогади про вибухи та крики болю, страху, відчаю. А коли не хропить, то уривками щось комусь пояснює уві сні, викрикує накази, наче знову опинившись у вирі бою...
На одній зі станцій, коли брязкіт коліс і скрип зношених зчеплень вагону на мить вщухли, з сусіднього купе вилітає красива жінка середнього зросту в блакитному спортивному костюмі. Їй близько тридцяти п'яти, колись, мабуть, вона зводила чоловіків з розуму своєю вродою... Але тепер її обличчя змарніло, під очима залягли глибокі тіні. Вона майже вривається в наше купе і кидає мені (я не сплю, працюю над чимось на своєму ноутбуці):( Read more... )

Прочитали ми твого листа до дорогого російського солдата. Душевно ти пишеш. Сердечно так. Тому наші військові вирішили повернути тобі дорогого твого солдата.
Не знаю, як там з мужеством і от вагою, але здоровʼя в нього вже тепер міцне. Бо міцно упаковане в спеціальний оздоровчий чорний пакет. Ти пакет не розвʼязуй, як отримаєш, не треба. Чому не треба - спитай у вчителя біології.
Бажаємо тобі надалі добре вчитись в школі. Особливо старанно вчи географію. Можливо, тоді ти замислишся і здивуєшся тій обставині, що захищати твою грьобану родіну, прости Господи, дорогий солдат приперся чомусь в Харківську область. Яка є частиною України. І аж ніяк не твоєї грьобаноі родіни.
Коли ти замислишся над цією дивною обставиною - тоді вже можна буде перейти до уроку арифметики і порахувати, скільки твоїй країні коштувало спорядження, озброєння цього солдата. Потім все це треба помножити на тисячі отаких чорних мішків, в вже потім варто прийти до своїх батьків і спитати в них, а що таке податки. І чому податки твоїх батьків йдуть на тисячі чорних мішків. В яких гниють не лише дорогі солдати, а й твої нові іграшки, твоя нова сукенка і навіть МакДональдс, про який ти вже не будеш знати.( Read more... )