![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanВибори видались суперечливі: з одного боку з передбачуваним результатом (перемогти Л. Кучму могло хіба що диво), з іншого – боротьба точилась жорстка, не без криміналу: від гибелі В. Чорновола 25.03.1999, досі не з’ясованої, до вибуху гранати у Кривому Розі 02.10.1999, на мітингу Н. Вітренко. Такого попередні вибори не знали, а майбутні взнали, хоч у і інших формах. Наче за Сталіним: загострення класової боротьби з віддаленням від засадничої революції.
Відміною цих виборів від попередніх, і подобою до наступних, стали й завідомі кандидати-аутсайдери. У 1991-му із 6-ти кандидатів лише Л. Табурянський узяв менше відсотка – 0.57%, у 1994-му теж один, але з 7-ми, П .Таланчук — 0,55%. А в 1999-му таких була майже половина — 6 із 13-ти, при двох самознятих, теж не фаворитах. Постали «технічні кандидати», аналогічно й на виборах парламентських.
Навряд чи цього можна уникнути, але применшити можна, зокрема змінивши формування виборчих комісій: наразі у цьому рівні всі учасники, а варто обмежитись партіями представленими у відповідній раді – за ними довіра виборців, а не лише передвиборні комбінації й махінації. До слова, у США формують комісії тільки демократи й республіканці. Корисною вбачається і Дошка Неслави партій та кандидатів, що не осягнули 1%. Не збагну їхню психологію: так виставлятись на прилюдну ганьбу, хіба що «не за так».
Був оригінальний проект Г. Балашова – бізнесмена, чиновника і мажоритарного депутата з Дніпропетровська. Виборчу кампанію він почав завчасно і оригінально: якісно записав власні агітки, з переспівом радянських хітів, попсових та дитячих. Касети пішли країною, а ще крутились в Урядовому кварталі під носом Президента, Кабміну та парламенту. Ефект був чималий, як реагувати на нестандарт Банкова не знала, тож відреагувала традиційно: Балашов знявся і отримав «зелене світло»: став рантьє з нерухомості у тому ж Урядовому кварталі.
Ще один оригінальний проект, куди масштабніший, здійснили провідні політики, не рівня Балашову: 24 серпня, у День незалежності, у Каневі, меморіал Кобзаря, Голова ВРУ О. Ткаченко, колишній Голова ВРУ О. Мороз, екс-Прем'єр-міністр Є. Марчук та мер Черкас В. Олійник ритуально закликали до справедливої, чесної боротьби й заявили намір висунути єдиного кандидата.
«Хотіли як краще, а вийшло як завжди», до «Канівської четвірки» ніхто не приєднався, а коли єдиним кандидатом оголосили Є. Марчука, О. Мороз публічно відмовився від домовленостей і пішов на вибори сам. Принаймні послідовно: у 1991-му здав комуністів, парламентським лідером котрих був (Група 239), у 2006-му здав БЮТ і «Нашу Україну», у 2007-му — як спікер, здав парламент під свавільний розгін В. Ющенка. Згодом, О. Ткаченко знявся на користь П. Симоненка, а 27 жовтня В. Олійник — на користь Є. Марчука.
У підсумку О. Мороз став третім – 11.29%, а Є. Марчук — п'ятим, 8.13%, разом — 19.42%, з урахуванням руйнівного ефекту розпаду. Враховуючи, що Симоненко узяв ненабагато більше — 22.24%, плюс кумулятивний ефект у разі єдності, реальними були шанси не лише на 2-й тур, а й на серйозну боротьбу у ньому.
Чиї шанси: Марчука чи Мороза ? Важко сказати. З одного боку, Є. Марчук посувався управо далі, ще й охоплював Л. Кучму справа, позаяк його підтримувала частина націоналістів, як от Л. Лук’яненко. З іншого – він міг недорахуватись ідейних комуністів, які О. Мороза сприймали так-сяк, а його – навряд чи. Менше з тим, кандидатура Є. Марчука була логічною, позаяк «четвірка» визначила саме його.
Є версія, особливо враховуючи гебешне минуле, ніби Є. Марчук був кротом, упровадженим у опозицію аби її розвалити. За неї те, що після виборів він обійняв посаду Секретаря РНБО, подібно до російського генерала Лебедя, який на російських виборах-1996 підтримав безпринципного президента Б. Єльцина проти комуніста Г. Зюганова. Взагалі, двотурові вибори – рясне поле для торгівлі, грішним ділом вважаю, що двотурові вибори мерів підтримуються нашим політикумом, передусім, через це. Проти версії крота те, що Є. Марчук був близьким до узгодженого кандидата «Канівської четвірки», і не він а О. Мороз її розвалив. Нащо було Марчукові валити проект, що давав йому шанс реально поборотись за президентство?
Серед знакових подій тих виборів і вибух гранати на мітингу Н. Вітренко у Кривому Розі 02.10.1999, згаданий на початку. Історія мутна: дурних братів-молодиків,віддалено пов’язаних із командою О. Мороза, підмовили кинути на мітингу феєрверкову, не бойову гранату. Кинули, а якийсь профі у цивільному, під цим прикриттям, кинув бойову. Злочин як слід не дослідили, хоч у 2004-му дійшло до Європейського Суду з прав людини (але ж істотні матеріли у секретних сейфах української сторони) http://khpg.org/1092910915
Провладні ЗМІ почали вішати собак на О.Мороза, пам’ятаю статтю В. Кацмана «Вибух рейтингу», малася на увазі Н. Вітренко. Не сталося, а як сталося то не дуже – 10.97%. Не пошкодили нападки й О. Морозу – 11.29%, його електоральна стеля чи близько того.
З усього того, фінал передбачуваний: Л. Кучма – 36.49%, проти П. Симоненка – 22.24%. Передбачуваний і результат фіналу: Л. Кучма – 56.25%, П. Симоненко – 37.80%. Передбачувані, бо на стороні Л. Кучми, окрім потужного консолідованого адмінресурсу, були й голоси патріотів Центру та Заходу. Не з любові — з безвиході.
А між турами відбулось те, чого не було ні раніше, ні пізніше: потужна, якісна антикомуністична кампанія, куди там післямайданній. З цифрами, фактами, розстрільною кінохронікою, здавалось ще трішки й постане Нюрнберг для комуністів. І куди те все поділось з оголошенням результатів?
Національно-демократичні сили пролетіли як ніколи: Ю. Костенко – 2.17%, Г. Удовенко - 1.22%. При всій повазі, кандидати не найсильніші, та справа не в них, навпаки, кандидати – наслідок глибокої кризи націонал-демократичного руху. Та не кризи занепаду, а кризи зростання!
Порив, викликаний відновленням Незалежності вичерпався, а нова національна ідея не постала. Вікопомне питання «Чи бути Україні?» отримало ствердну відповідь, а відповіді на питання: «Якою їй бути?» у нас ще не було. Це стало справою наступних виборів і наступного загальнонаціонального проекту – «Нашої України».
Що ж до ПРП, до якої увійшла наша команда, то вибору не мали: згідно з угодою із НРУ, підтримували Г. Удовенка. Я ж зосередився на друкованих ЗМІ, перелік статей додаю, а одну - «Леонід Кучма, як криголам комунізму» друкувати відмовились.
29.09.1999 «День», «Підтасовка»
09.10.1999 «День», «Навіщо блокувати Верховну Раду, або Президентство кривих дзеркал»
19.10.1999 «День», «Что им стоит дом построить? Нарисуют – будут жить»
23.10.1999 «Голос України», «Бумеранг, або Чи кидають у себе «гранати» ?
28.10.1999 «День», «Байки дідуся Леоніда».
Пригадую й народний медійний проект: «Вуличне телебачення». Хтось надоумив Л. Кучму, що то корислива опозиція на нього наїжджає, а народ любить. Як результат, у Києві, де ще не знаю, у людних місцях огородили майданчики, вивісили екрани, виставили гучномовці й запросили бажаючих висловитись. Була точка і поблизу, біля метро «Нивки». Відтягнувся по повній. І не лише я, і не лише на цій точці. Не знаю, що вже зробили з авторами реально антипрезидентського проекту, але більше такого не траплялось.
-
Відміною цих виборів від попередніх, і подобою до наступних, стали й завідомі кандидати-аутсайдери. У 1991-му із 6-ти кандидатів лише Л. Табурянський узяв менше відсотка – 0.57%, у 1994-му теж один, але з 7-ми, П .Таланчук — 0,55%. А в 1999-му таких була майже половина — 6 із 13-ти, при двох самознятих, теж не фаворитах. Постали «технічні кандидати», аналогічно й на виборах парламентських.
Навряд чи цього можна уникнути, але применшити можна, зокрема змінивши формування виборчих комісій: наразі у цьому рівні всі учасники, а варто обмежитись партіями представленими у відповідній раді – за ними довіра виборців, а не лише передвиборні комбінації й махінації. До слова, у США формують комісії тільки демократи й республіканці. Корисною вбачається і Дошка Неслави партій та кандидатів, що не осягнули 1%. Не збагну їхню психологію: так виставлятись на прилюдну ганьбу, хіба що «не за так».
Був оригінальний проект Г. Балашова – бізнесмена, чиновника і мажоритарного депутата з Дніпропетровська. Виборчу кампанію він почав завчасно і оригінально: якісно записав власні агітки, з переспівом радянських хітів, попсових та дитячих. Касети пішли країною, а ще крутились в Урядовому кварталі під носом Президента, Кабміну та парламенту. Ефект був чималий, як реагувати на нестандарт Банкова не знала, тож відреагувала традиційно: Балашов знявся і отримав «зелене світло»: став рантьє з нерухомості у тому ж Урядовому кварталі.
Ще один оригінальний проект, куди масштабніший, здійснили провідні політики, не рівня Балашову: 24 серпня, у День незалежності, у Каневі, меморіал Кобзаря, Голова ВРУ О. Ткаченко, колишній Голова ВРУ О. Мороз, екс-Прем'єр-міністр Є. Марчук та мер Черкас В. Олійник ритуально закликали до справедливої, чесної боротьби й заявили намір висунути єдиного кандидата.
«Хотіли як краще, а вийшло як завжди», до «Канівської четвірки» ніхто не приєднався, а коли єдиним кандидатом оголосили Є. Марчука, О. Мороз публічно відмовився від домовленостей і пішов на вибори сам. Принаймні послідовно: у 1991-му здав комуністів, парламентським лідером котрих був (Група 239), у 2006-му здав БЮТ і «Нашу Україну», у 2007-му — як спікер, здав парламент під свавільний розгін В. Ющенка. Згодом, О. Ткаченко знявся на користь П. Симоненка, а 27 жовтня В. Олійник — на користь Є. Марчука.
У підсумку О. Мороз став третім – 11.29%, а Є. Марчук — п'ятим, 8.13%, разом — 19.42%, з урахуванням руйнівного ефекту розпаду. Враховуючи, що Симоненко узяв ненабагато більше — 22.24%, плюс кумулятивний ефект у разі єдності, реальними були шанси не лише на 2-й тур, а й на серйозну боротьбу у ньому.
Чиї шанси: Марчука чи Мороза ? Важко сказати. З одного боку, Є. Марчук посувався управо далі, ще й охоплював Л. Кучму справа, позаяк його підтримувала частина націоналістів, як от Л. Лук’яненко. З іншого – він міг недорахуватись ідейних комуністів, які О. Мороза сприймали так-сяк, а його – навряд чи. Менше з тим, кандидатура Є. Марчука була логічною, позаяк «четвірка» визначила саме його.
Є версія, особливо враховуючи гебешне минуле, ніби Є. Марчук був кротом, упровадженим у опозицію аби її розвалити. За неї те, що після виборів він обійняв посаду Секретаря РНБО, подібно до російського генерала Лебедя, який на російських виборах-1996 підтримав безпринципного президента Б. Єльцина проти комуніста Г. Зюганова. Взагалі, двотурові вибори – рясне поле для торгівлі, грішним ділом вважаю, що двотурові вибори мерів підтримуються нашим політикумом, передусім, через це. Проти версії крота те, що Є. Марчук був близьким до узгодженого кандидата «Канівської четвірки», і не він а О. Мороз її розвалив. Нащо було Марчукові валити проект, що давав йому шанс реально поборотись за президентство?
Серед знакових подій тих виборів і вибух гранати на мітингу Н. Вітренко у Кривому Розі 02.10.1999, згаданий на початку. Історія мутна: дурних братів-молодиків,віддалено пов’язаних із командою О. Мороза, підмовили кинути на мітингу феєрверкову, не бойову гранату. Кинули, а якийсь профі у цивільному, під цим прикриттям, кинув бойову. Злочин як слід не дослідили, хоч у 2004-му дійшло до Європейського Суду з прав людини (але ж істотні матеріли у секретних сейфах української сторони) http://khpg.org/1092910915
Провладні ЗМІ почали вішати собак на О.Мороза, пам’ятаю статтю В. Кацмана «Вибух рейтингу», малася на увазі Н. Вітренко. Не сталося, а як сталося то не дуже – 10.97%. Не пошкодили нападки й О. Морозу – 11.29%, його електоральна стеля чи близько того.
З усього того, фінал передбачуваний: Л. Кучма – 36.49%, проти П. Симоненка – 22.24%. Передбачуваний і результат фіналу: Л. Кучма – 56.25%, П. Симоненко – 37.80%. Передбачувані, бо на стороні Л. Кучми, окрім потужного консолідованого адмінресурсу, були й голоси патріотів Центру та Заходу. Не з любові — з безвиході.
А між турами відбулось те, чого не було ні раніше, ні пізніше: потужна, якісна антикомуністична кампанія, куди там післямайданній. З цифрами, фактами, розстрільною кінохронікою, здавалось ще трішки й постане Нюрнберг для комуністів. І куди те все поділось з оголошенням результатів?
Національно-демократичні сили пролетіли як ніколи: Ю. Костенко – 2.17%, Г. Удовенко - 1.22%. При всій повазі, кандидати не найсильніші, та справа не в них, навпаки, кандидати – наслідок глибокої кризи націонал-демократичного руху. Та не кризи занепаду, а кризи зростання!
Порив, викликаний відновленням Незалежності вичерпався, а нова національна ідея не постала. Вікопомне питання «Чи бути Україні?» отримало ствердну відповідь, а відповіді на питання: «Якою їй бути?» у нас ще не було. Це стало справою наступних виборів і наступного загальнонаціонального проекту – «Нашої України».
Що ж до ПРП, до якої увійшла наша команда, то вибору не мали: згідно з угодою із НРУ, підтримували Г. Удовенка. Я ж зосередився на друкованих ЗМІ, перелік статей додаю, а одну - «Леонід Кучма, як криголам комунізму» друкувати відмовились.
29.09.1999 «День», «Підтасовка»
09.10.1999 «День», «Навіщо блокувати Верховну Раду, або Президентство кривих дзеркал»
19.10.1999 «День», «Что им стоит дом построить? Нарисуют – будут жить»
23.10.1999 «Голос України», «Бумеранг, або Чи кидають у себе «гранати» ?
28.10.1999 «День», «Байки дідуся Леоніда».
Пригадую й народний медійний проект: «Вуличне телебачення». Хтось надоумив Л. Кучму, що то корислива опозиція на нього наїжджає, а народ любить. Як результат, у Києві, де ще не знаю, у людних місцях огородили майданчики, вивісили екрани, виставили гучномовці й запросили бажаючих висловитись. Була точка і поблизу, біля метро «Нивки». Відтягнувся по повній. І не лише я, і не лише на цій точці. Не знаю, що вже зробили з авторами реально антипрезидентського проекту, але більше такого не траплялось.
-